"судьба человека" краткий анализ любого эпизода

Эпизод психологического поединка Соколова с комендантом Мюллером занимает центральное место в произведении.Соколов выигрывает поединок и как личность,комендант лагеря не смог сломить пленного, и как русский, представитель целой нации.Соколов разговаривает на равных с комендантом, пробуждая интерес и уважение к себе.Достойный противник , представитель русского народа,в этом ключевая роль эпизода.

 Соколов раскритиковал жестокость немцев,за что был вызван к коменданту. Зная,что ему полагается расстрел,Соколов отказывается пить а победу немцев,но лихо,не закусывая,пьёт за свою погибель.Такое поведение вызывает уважение у немцев,Соколов остался верен Родине и сохранил чувство достоинства.Его отпускают,дав в награду буханку хлеба и кусок сала,который он поровну делит между пленными.

применение разнообразных фонетических приёмов для усиления звуковой выразительности речи, различных эмоций, дополнительных смыслов. В частности, средствами языка могут воспроизводиться изображаемые в тексте не речевые звуки, например, при описании природы. Татьяна ах! а он реветь, И лапу с острыми когтями  Ей протянул...

ЦВЕТОПИСЬ - искусство передачи цветов, красок окружающего мира языком художественного произведения.

Например, в поэме Блока "Двенадцать" - преобладают черный, белый и красный.

У Ф. М. Достоевского в романе "Преступление и наказание" преобладает желтый цвет.

С. А. Есенин использует огромное количество имен прилагательных для обозначения цвета. Характерно для палитры поэта использование прилагательных желто-золотого оттенка: жёлтый, золотой, злачёный, лимонный.

Объяснение:

Гайавата дуже несхожий на інших пророків і вчителів життя: народ тому поважає Гайавату, не обожнюючи його, що він не над людьми, а серед них; непересічна особистість, він такий самий, як і вони. У цьому й полягає вищий повчальний смисл епічної поеми Лонгфелло, який закликає людство навчитися цінувати в житті най ші й найважливіші речі: мир, злагоду, природу, кохання, рідну домівку, друга, посмішку матері і бабусі, радість праці. Саме в цьому щастя, каже поет. І Гайавата - справжній мудрець, бо навчився це не тільки розуміти, а й праведно і правильно жити.

Найповніше його мудрість виражається в тому, як він зустрічає смерть. Перед нами не жахлива агонія чи болісні спроби зупинити останні миті буття, а тихий шляхетний “відліт”. Герой чекає на смерть як людина, що все пізнала в цьому світі і за все цьому світові вдячна: і за радощі, і за болі. Гайавата каже останні теплі слова лісові, птахам, тваринам, своєму народові. І як чудове видіння, розчиняється у пурпуровому тумані, який його поглинає навіки.