Основная идея романа отцы и дети? 20

Роман "Отцы и дети" показывает борьбу мировоззрений двух политических направлений - дворян-либералов и революционеров-демократов. ургенев ставит вопросы, волнующие передовых людей того времени: в чем расхождение между революционерами-демократами и либералами; как надо относиться к народу, к труду, науке, искусству; какие преобразования необходимы в сельском хозяйстве, в экономике? 
По мнению Базарова, аристократы не к действию, от них нет никакой пользы. Базаров отвергает либерализм, отрицает дворянства вести Россию к будущему. Следующий вопрос касается нигилизма и роли нигилистов в жизни. 
Они раскрывают основную мысль, идею романа, то, ради чего он писался. Они придают особую остроту сюжету, служат характеристикой каждого героя; они показывают превосходство новых прогрессивных идей над старыми, отжившими, вечное движение общества к прогрессу.

В искусстве сейчас царит сплошное декадентство. От живописи и кино, до лепки из глины.
Возьмем к примеру всем известный квадрат Малевича, тут фамилия уже говорит за автора сего "произведения" "искусства".
Или художества "Валерии" Гай Германики, которая якобы раскрывает нам глаза на правду. С ее сериалом Школа и фильмом "Все умрут, а я останусь"
Это не модерн а downgrade. Скоро буквально из говна лепить будут, только чтобы выделиться из толпы таких же на голову больных. Через десяток лет будем лицезреть в выставочных залах картины выбитые на животах толстяков и придавать этому глубокий, таинственный смысл, не понятный простому обывателю .

Кохання — найсвітліше почуття у світі. Воно возвеличує, окриляє, придає впевненості в собі. Це почуття оспівується в піснях, змальовується художниками, описується поетами. Я думаю, що любов — це коли людина відчуває себе потрібною комусь. Закохані готові віддати один одному все, на що спроможні, аби бути щасливими.
Справжня любов буде жити вічно. Нехай людей розділятиме величезна відстань, та кохання не втратить своєї сили. Яскравим прикладом може слугувати повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся». У творі зображується сильне почуття кохання. Маруся, звичайна сільська дівчина, на вечорницях зустріла Василя. Він і став любов’ю всього її життя. Хлопця причарувала скромність, ніжність дівчини. Недовго довелося закоханій парі милуватися один одним. Василю довелося їхати на заробітки, аби відкупитися від солдатської служби. Вони прощалися на кладовищі. Дівчина неначе передчувала біду: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» Маруся залишилася сама, місця собі не знаходила, ночами спати не могла, сумувала за коханим. Одного разу дівчина потрапила під зливу, захворіла й померла... Василь, повернувшись, дізнався про страшну новину. Він не міг витерпіти такого душевного болю, тому пішов у монастир.
Велике почуття кохання описувала у своєму вірші й українська поетеса Ліна Костенко:
Моя любове! Я перед тобою.Бери мене в свої блаженні сни.Лиш не зроби слухняною рабою,не ошукай і крил не обітни!