Твір на тему помилки й прозріння жульєна сореля

Головний герой роману Стендаля «Червоне і чорне» протягом твору не лише дорослішає, а й еволюціонує. Головним чином це відбувається завдяки урокам, які підносить йому життя. Тому, з іще зеленого та напрочуд амбіційного юнака на початку розповіді Жульєн перетворюється на зрілого, зрозумівшого життя чоловіка наприкінці роману.

Свою першу та найсуттєвішу помилку пан Сорель зробив фактично у своїй голові, але вона вплинула на все його реальне життя. Вступивши до будинку сімейства де Реналь в якості гувернера дітей, він твердо вирішив далі підійматися кар’єрними сходами. Надмірна честолюбність зіграє з ним потім погану гру. Але зараз церковна кар’єра, військові посади, салонні зустрічі найвищих кіл суспільної еліти захопили думки Жульєна, і він з легким серцем від’їжджає до Безансону з маленької Вер’єри в пошуках кращого життя. Це тягне за собою іншу помилку Сореля — його тимчасову байдужість до прекрасної пані де Реналь. Під час перебування в Безансоні та Парижі він не надто часто згадує цю жінку, але прозріння прийде до нього пізніше.

Такі особисті помилки окремого індивідуума безпосередньо пов’язані з глобальною проблемою людства не лише тих часів, 19 століття, а й всіх епох історії, — лицемірством. Саме просякнуте фальшивістю суспільство змушувало новоприбулих молодих людей грати в їхню гру, аби вижити. І, що цікаво, такі реалії характерні передусім для вищого світу, який мав би бути високоморальним та принциповим, а не для плебейсько-бідняцьких кіл аутсайдерів соціуму. Так звана еліта прикидалася сама і змушувала інших вдавати з себе незрозуміло кого. Можливо, саме ці вовки в овечій шкурі винні в неправильному розподілі цінностей у вразливому серці молодого провінціала Жульєна.

Під впливом таких обставин пан Сорель помиляється знову. Вже в Парижі, після його вступу на посаду секретаря у маркіза де Ла-Моля, у нього з донькою маркіза, Матильдою де Ла-Моль, розвиваються стосунки. Але суспільство, беручи до уваги передусім його походження, чекає від нього подвійної гри. І Жульєн настільки входить у свою роль безсоромного альфонса, що сам плутається, де ж його справжні почуття, а де лише імітація. Він бачить, як сильно кохає його Матильда, але не може нічого вдіяти. Він не знає, чи кохає її і має відповідати взаємністю, чи ні і має вдавати взаємність. Така складна ситуація загострюється ще сильніше, коли напередодні весілля Жульєна з маркізою і його офіційного входження у вищий світ, пану де Ла-Молю приходить анонімний лист з детальним описом життя Сореля у Вер’єрі, а саме його стосунків з одруженою пані де Реналь. Підозра відразу ж падає на останню, адже лише вона знала такі подробиці. У стані афекту Жульєн вирішує її вбити, купує пістолети і їде до церкви, де повинна бути пані де Реналь. У напівсвідомому стані він натискає на курок і падає, непритомний та знесилений. Перебуваючи у в’язниці, невдалий вбивця думає, що вбив пані де Реналь, карає себе за такі дії, вважає найбільшою помилкою життя. І саме такий важкий емоційний стан героя нарешті приводить його до прозріння: усе його життя було пустим, сповненим марнославства і дешевих потуг на існування, а єдине, що було в ньому справжнім — це любов до пані де Реналь. Жульєн розуміє, що ця жінка — прекрасна, вона стає для нього богинею на землі. Її рятівна любов супроводжувала його все життя, і вона буде з ним до смерті. І коли Сорель дізнається, що його кохана жива і навіть приходить до нього у в’язницю, обидва не тямлять себе від щастя.

Отже, незважаючи на всі помилки, які Жульєн Сорель вчинив протягом свого не такого вже й довгого життя, він помер усміхненим та спокійним завдяки своєму прозрінню. Йому відкрилася проста істина: любов усе лікує. І цей великий секрет життя відкривається й читачеві: помилки завжди приводять до прозріння. І важливо не скільки Ви їх зробили чи не зробили, важливо — чого Ви завдяки ним навчилися.

В стихотворении "Сусанин" автор напоминает нам, потомкам, о бессмертном подвиге великого русского человека Иване Сусанине, который завел в непроходимый лес немцев и поляков, когда в 17 веке они пришли на русскую землю. Автор передает мысли Сусанина перед смертью о родной избе, о незаконченных хозяйственных делах. Автор хочет сказать, что гибель Сусанина не была напрасной, что память о нем навсегда осталась в наших сердцах, что русские люди помнят героический поступок Ивана Сусанина и преклоняются перед ним.

Объяснение:

Крепкий и непреклонный казак, обладает могучей волей и глобальным умом. Любит свою Родину, простую казацкую жизнь. Предводитель казацкого войска, честный и справедливый, с яростной беспощадностью уничтожает врагов. Стихия Тараса – Запорожская Сечь. Жестоко наказывает польских захватчиков, встает на защиту угнетенных. Отважно отправляется в стан врага, чтобы присутствовать на казни Остапа, и безжалостно убивает Андрия, предавшего Родину. Цель его жизни – отвоевать независимость родной страны.

Подробнее: https://obrazovaka.ru/sochinenie/taras-bulba/glavnye-geroi-harakteristika.html