Отношение дубровского младшего и троукуровой ?

Они любят друг друга

сердцах людей заметил я остуду

Немалую; горячности любовной

Не вижу я давно у берендеев.

Исчезло в них служенье красоте;

Не вижу я у молодежи взоров,

Увлажненных чарующею страстью;

Не вижу дев задумчивых, глубоко

Вздыхаюших. На глазах с поволокой

Возвышенной тоски любовной нет,

А видятся совсем другие страсти:

Тщеславие, к чужим нарядам зависть

Зачем же их ловить,

Труды терять? Пускай себе воруют,

Когда-нибудь да попадутся; в силу

Пословицы народной: «Сколько вору

Ни воровать, кнута не миновать.»

Не верю я, Бермята.

В суждениях твоих заметна легкость.

Не раз тебе и словом и указом

Приказано, и повторяю вновь,

Чтоб глубже ты смотрел на вещи, в сущность

Проникнуть их старался, в глубину.

Нельзя ж легко, порхая мотыльком,

Касаться лишь поверхности предметов:

Поверхностность — порок в почетных лицах,

Поставленных высоко над народом.

Не думай ты, что все благополучно,

Когда народ не голоден, не бродит

С котомками, не грабит по дорогам.

Не думай ты, что если нет убийств

И вороства…

Не жаль для вас ни гривны, ни полтины,

Не жаль рубля девицам подарить.

Хозяйкой быть над домом и над вами.

что ум дороже денег.

Эх, старый! Девке воля

Всегда таков: немножко воли дай,

А он и всю возьмет, уж так ведется

От древности.

Объяснение:

У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це ву­лиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам'я­таю про неї і повертаюся туди.

  Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п'янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам'яталася моя вулиця.

  Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

  Запам'ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

  Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам'ятни­ком — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.

 Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовто­му листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по пре­красному м'якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Від­чуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна

замість Херсона поміняєш на своє місто