Ан островский снегурочка ответ на вопрос в чем суть конфликта между весной красное и дедом морозом?

У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли необхідно зробити певний вибір. І тут ми замислюємося — як правильно вчинити, як краще зробити? У підсумку ми приймаємо рішення, яке вважаємо правильним. Але чи завжди правильний вибір можна назвати моральним?

Кожен з нас впевнений, що приймає оптимальне рішення, яке дозволить з честю вийти з найскладнішої ситуації. Наприклад, ви спізнюєтеся до школи. Щодуху біжите на маршрутне таксі й випадково зачіпаєте літню людину. Вона падає, насилу намагається піднятися… А ви продовжуєте поспішати, на ходу кинувши слова вибачення, але не запропонувавши їй руку до З одного боку, вас можна зрозуміти — ви спізнюєтеся і це може привести до серйозних неприємностей у школі та вдома. Але чи правильно ви вчинили? Звичайно, ні!

Швидко прийнявши рішення, яке здається нам в цей момент єдино вірним, ми можемо мимоволі завдати шкоди іншим людям. Літня людина, яку ви зачепили, потихеньку підніметься. А може, й ні… Ви цього, швидше за все, не побачите, бо вже поїдете. Але ж може статися так, що людина при падінні отримала серйозний удар або навіть перелом. Мало хто знає, що у літніх людей переломи іноді не зростаються, вони залишаються інвалідами або гинуть. Як ви думаєте, чи виправданий буде ваш вчинок? Чи дійсно уникнути запізнення було важливіше здоров’я або життя іншої людини? Ні, не важливіше!

Тому завжди намагайтеся приймати рішення, які враховуватимуть не тільки ваші інтереси, а й інтереси людей, що вас оточують. Хто знає, може бути, завтра вам назустріч теж попадеться той, хто дуже поспішає, і ви опинитеся на місці тієї літньої людини, яку зачепили сьогодні…

Главный герой рассказа Валентина Распутина "Уроки французского"- мой ровесник, мальчик одиннадцати лет.

Он пятиклассник, учится в школе в райцентре, за 50 километров от дома.  

Он умный, добрый, ответственный, честный, совестливый и очень гордый. Этот мальчик очень самостоятельный - понятное дело: время тогда было трудное. В пятый класс мальчик пошел в 1948 году. Он жил у знакомой матери и сам о себе заботился. Продукты, передаваемые матерью, быстро заканчивались - мальчик подозревал, что кто-то их таскает, но ему было неловко следить за ними. Ему постоянно хотелось есть и нужно было пить молоко, поэтому он стал играть на деньги. Учительница французского языка Лидия Михайловна  пыталась ему, как умела. Она придумала азартную игру в «замеряшки» и на дополнительных уроках стала играть с мальчиком на деньги и поддаваться. А что она еще могла сделать он не принял бы, посылку он вернул, даже на ужин не оставался. Мальчик не хотел принимать потому что знал: всем тяжело и голодно - время такое.

Узнав о поступке учительницы, директор школы посчитал азартную игру с учеником преступлением и уволил Лидию Михайловну. Оа уехала на Кубань, но не забыла ученика. Через какое-то время он получил от нее посылку, где были даже яблоки, которых он еще никогда не пробовал.