Умоляю, 25 анализ эпизода"бой под дубно" по плану это из тараса бульбы желательно с примерами и выражениями из текста 1) какое место данный эпизод занимает во всём произведение? 2) как развивает действие; характеристика героев, что нового этот эпизод внёс в раскрытиях характеров героев 3)художественные особенности эпизода(творческий пейзажный фон, фон 4)какие чувства у вас вызывает данный эпизод?

"Тарас Бульба" - произведение историческое и одновременно наполненное истинно народным пафосом, любовью к родине и патриотизмом. Тарас, главный герой повести, - человек сильного характера, несгибаемой воли, посвятивший свою жизнь борьбе за свободу отчизны, своего народа. Он мудр, его опыт позволяет ему стать настоящим вожаком, полководцем. Он храбр и силён физически.

Главное качество Тараса Бульбы - обострённое чувство собственного достоинства и гордости, соединённое с ощущением себя частью собственного народа, неразрывной связи с ним. Самое дорогое, что у него есть, своих сыновей, Тарас тоже отдаёт на ратное дело, не мысля жизни иначе, пока отечество в опасности.

Сын Тараса, Остап, самолюбив, смел, он больше похож на отца. Остап во всех ситуациях сохранял верность своим товарищам и был стоек, храбр. Остап ещё молод, но чувствуется, что он тоже, как и его отец, наделён изначально житейской мудростью и пониманием своего предназначения в жизни.

Сын Андрий - несколько другой человек. Он не боец, а образованный утончённый юноша, естественно стремящийся к красоте, воплощением которой стала для него женщина. Андрий пренебрёг ради любви долгом мужчины, защитника отечества, он пошёл вполне сознательно на предательство, за что и был убит собственным отцом.

"Тарас Бульба" - произведение трагическое, но в нём нет безнадёжности, есть вера в воскрешение сильной и свободной страны, в братство козаков. Главные герои погибают, но их гибель лишь доказывает, что народ, любящий по-настоящему свою родину, можно
уничтожить, но нельзя покорить.

ответ:Автор – Василь Биков

Рік написання – 1966 Жанр

“Альпійська балада” – лірична повість

Головні герої “Альпійська балада” – Джулія Новеллі, Іван Терешко

Тема – історія життя російського солдата Івана Терешка та італійської дівчини Джулії, долі яких перетнулися в концтаборі. Тема самовідданого й зворушливого кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, — одна з центральних у творчості В. Бикова.

Ідея – осуд війни, жорстокості, несправедливості; утвердження сили кохання; уславлення сили духу людини. Повість В.Бикова «Альпійська балада» – реалістичний прозовий твір, однак вжита у назві твору жанрова номінація цілком вмотивована, адже в ній письменник змальовує таке кохання, яке в результаті перемагає все: холод і голод, муки і страждання, війну і смерть.

Історія життя та вигнання Овідія — одна з найзагадковіших у царині світової літератури

А ось те, що Овідій — один із найвидатніших поетів світу, ні для кого не загадка. І глибоко символічно, що «золота доба» римської культури закінчилася смертю не Августа (14 p.), а Овідія (18 p.). Нині в туристичних довідниках можна прочитати, що Овідія поховано в румунській Констанці. Але щодо цього існує низка легенд. За однією з них, із його ім'ям пов'язана назва українського міста Овідіо-поль (Овідій + грец. поліс (місто) = місто Овідія). Мовляв, після просування Російської імперії на південь (XIX ст.) якийсь офіцер знайшов старовинний надгробок із написом «Овідій». Там заклали фортецю, а згодом виросло місто. Можливо, це вигадка, можливо — дійсність (у реальність Трої теж спочатку не вірили). Та головне не те, де Овідій похований, а існування численних легенд про місце його поховання. Подібно до цього сім еллінських міст сперечалися, у якому з них народився Гомер. В обох випадках така множинність версій свідчить про надзвичайну популярність, неминущу славу поетів. Тож Овідій не помилився, написавши в кінці «Метаморфоз»: «Рег saecula omnia vivam» («Я буду жити у віках»).

Мало хто з поетів зрівняється з Овідієм за впливом на нащадків. Мода на Овідія вперше виникла в середньовіччі ХІ -ХІІ ст., в епоху, яку охрестили Aetas Ovidiana («століттям Овідія»). Поети, які виходили з шкіл при соборах, наслідували Овідія і в придворних поемах, присвячених прекрасним дамам, і в поетичних посланнях друзям. Вплив Овідія відчувається і в віршованих перекладах біблійних текстів. Він був улюбленим поетом бродячих студентів та менестрелів ХІІ ст. Дехто, послуговуючись текстом «Метаморфоз», намагався знайти в них високоморальну мету, що співзвучна середньовічним алегоріям. З іменем Овідія йшли на страту єретики, в той же час його порівнювали з Блаженним Августином, стверджуючи: «Господь віщав через Овідія так само, як і через Августина». Розлогим відлунням у добу Середньовіччя озвалось його «Мистецтво кохання». Ще видатний французький мислитель і письменник П'єр Абеляр (1079-1142) використовує у листуванні з улюбленою Елоїзою вірші з цього твору; відповідним цитуванням відгукувалася й Елоїза. Лише на Вергілія Данте посилається частіше, ніж на Овідія, і він же – самий згадуваний автор у Чосера, якому належав один з рукописів «Метаморфоз». Саме «Метаморфози» були незамінним джерелом міфології до того часу.

 

Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки Овідієвих міфів. Овідій знову увійшов у моду. Петрарка і Боккаччо просто напоєні ним, так само як і Монтень, і поети Плеяди у Франції, і великі письменники Іспанії та Португалії. Шекспір, знайомий з «Метаморфозами»за віршованим англійським перекладом Артура Голдінга, багато запозичив з тексту Овідія, зокрема для створення вставки – історії Тісба у «Сні в літню ніч» і заклинання Просперо у «Бурі».

Не менший розголос мали й «Скорботи». Недарма Овідій пророкував їм щасливу долю:

Голос мій жалібний між безкраї піде племена...

Кожне зітхання моє гучно озветься в віках.

Серед справді незчисленних відгомонів назвімо хоча б «Жалі» чільного представника «Плеяди» дю Белле та надгробні плачі («Трени») Яна Кохановського. Самодостатній елегійний дістіх Овідія, завдяки точному, рядок в рядок, перекладу Крістофером Марло «Любовних елегій» (1597), вплинув на остаточне формування англійського героїчного дістіха. В описах Мільтона також відчувається вплив Овідія (порівняй: опис Нарциса в «Метаморфозах» III 413-436 і Єви у Втраченому раю IV 457-469). В XVII-XVIII ст. міфи з «Метаморфоз» слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем. Цитуваннями з Овідія підкріплювали свої настанови автори поетик, читаних в Києво-Могилянській академії. Овідія наслідував Г. Сковорода («Похвала астрономії»).

Але вже у ХVІІІ ст. інтерес до Овідія почав поступово згасати. Романи надавали читачеві більш захоплюючі сюжети, з питань міфології легше було звернутися до довідників, еротика Овідія поступалась гостротою новим еротичним творам. Пуритани засуджували Овідія за аморальність, романтикам не подобалася його життєва позиція. Овідій поступився місцем Вергілію, потім на зміну латинським авторам прийшли грецькі, і, нарешті, перевага була віддана сучасній літературі.

Объяснение: