Как автор описывает поведение эрны и шарля? рассказ синяя звезда а. и.

"Слишком длинные ноги, слишком маленькие ступни и руки, слишком высокая талия, чересчур большие глаза противного синего, а не чудесного желтого цвета, а губы, вместо того чтобы быть плоскими и узкими, изогнуты наподобие лука". Зато характер её был просто ангельским. Эрна была добра, терпелива, заботлива, готова прийти на любому страждущему. А. И. Куприн так описывает добродетели Эрны: "Она была крепкой, сильной девушкой и такой высокой, что превышала на целую голову самого рослого мужчину. Была одинаково искусна как в вышивании легких тканей, так и в игре на арфе… В бросании мяча не имела соперников и ходила по горным обрывам, как дикая коза. Доброта, участие, справедливость, сострадание изливались из нее, подобно лучам, дающим вокруг свет, тепло и радость. Никогда не уставала она в больным, старым и бедным. Умела перевязывать раны и знала действие и природу лечебных трав".

Початок доби середньовіччя поклала криза, що її переживав римський світ у ІІІ столітті. Передусім далася взнаки боротьба, яку вів Рим з провінціями і в які так і не зміг перемогти. Середньовіччя успадкувало цю боротьбу, на його культуру впливали процеси як об’єднання, так і уособлення різних частин Заходу, в ній відбилися, з одного боку, цілком щире бажання об’єднатись у християнській вірі, з іншого – не менш пристрасний потяг до національної самостійності.

Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константаном у 324 році нового Рима – Константинополя, проте остаточний поділ імперії стався після смерті Феодосія І в 395 році. Вже у 330 році Константинополь стає резиденцією імператора, й відтоді Захід і Схід (Візантія) йшли у своєму розвиткові різними шляхами. Надалі ці відмінності тільки глибшали, а суперечності, що існували між частинами колишньої імперії, загострювалися, зрештою призвівши до розриву, який теж наклав свій відбиток на розвиток середньовічної культури.

В цей саме час починається й оте характерне для середній віків змішання народів, що надало культурі середньовіччя особливого колориту. У ІІІ столітті римські імператори мусили визнати варварів, приймаючи їх до війська або дозволяючи їм як конфедератам чи союзникам селитися на окраїнах імперії.

Не можна оминути також іще однієї обставини, яка великою мірою вплинула на формування середньовічної культури. Більшість варварських народів на довгому шляху міграції (“велике переселення”), що призвів у Західну Європу, в результаті контактів з різними цивілізаціями, збагатили свої ремесла, мистецтво, звичаї. Чимало з них прийняли християнство. Але сталося так, що варвари-неофіти – остготи, вестготи, бургунди, вандали та лангобарди – почали сповідувати аріанство. Ця християнська течія названа за ім’ям олександрійського пресвітера Арія, що дав своє тлумачення догмату Трійці (він стверджував, що Христос не вічний, а створений єдиним Богом). 325 року скликаний з ініціативи імператора Константина Нікейський собор засудив аріанство як єресь. Проте так можна було вгамувати теологічні пристрасті серед єпископів, але не уникнути сутичок і розбрату, що виникали між римлянами-католиками й варварами-аріанами.

У VІІІ столітті провідну роль у європейських політичних і культурних справах перебрало франкське королівство. Це сталося завдяки зусиллям династії Меровінгів, що дістала ім’я від напівлегендарного засновника роду Меровія. У ній найпомітнішою постаттю був Хлодвіг, який почав із того, що охрестився зі своїм військом не за аріанським, а за католицьким обрядом, здобувши в союзники всю ієрархію католицької церкви на чолі з папою, а також досить впливове чернецтво.

Генерал в горах Кавказа насильно забирает из родительского дома мальчика 8-ми лет. В дороге мальчик заметно грустит и переживает разлуку с родным домом и в результате заболевает. Из- за болезнигенерал решает, что мальчику уже не суждено выжить, поэтому оставляет его на попечение монахов. Мальчик выжил, но не смог привыкнуть к той обстановке, в которой живёт. Ему нравилась свобода и природа, поэтому всё время смотрел на горы и мечтал о том времени, когда сможет вернуться в родной дом. Когда началась гроза – все монахи испугались, но Мцыри не боялся грозы. Именно в этот момент он решает сбежать. На свободе он пробыл мало времени, но успел насладиться этими моментами. По пути он увидел молодую девушку, которая наполняла кувшин водой, а затем увидел снежного барса, который напал на него в ходе драки. Раненый Мцыри случайно выходит на тропу, ведущую к монастырю и приходит под стены своей тюрьмы, где Мцыри теряет сознание. Приходит в чувство он уже в монастыре – монахи старательно ухаживают за ним, но у Мцыри нет стимула к жизни, и он медленно умирает. Старый чернец, крестивший Мцыри, совершает исповедь – молодой человек на ней рассказывает о том, что он не выполнил самую главную клятву своей жизни – когда-то давно Мцыри поклялся совершить побег из монастыря и вернуться домой. Молодой человек просит вынести его в сад, чтобы посмотреть в последний раз на горы, которые он так горячо любил всю жизнь.