Будь ласка твир на тему оспивування прыкрасного кохання ромео и джулеты

Ромео і Джульєтта – двоє з найбільш відомих героїв літератури, коли мова заходить про любов. Даний твір Вільяма Шекспіра – справжній символ великого кохання між молодими чоловіком і жінкою. У той же час, як усім нам чудово відомо, в будь-якому творі найголовніше – це його герої. Саме з цієї причини для розуміння цього прекрасного твору необхідно дати певну характеристику головним дійовим особам – дівчині по імені Джульєтта і молодому хлопцю Ромео.

У трагедійному романі показано, як Джульєтта перетворювалася з дівчинки на жінку. Спочатку було показано, що вона була простою дитиною, яка була твердо впевнена у тому, що потрібно слухатися у всьому батьків, слідувати їх настанов і порад для того, щоб бути щасливою і правильною особистістю. Але істотні зміни з її розумом відбулися тоді, коли вона познайомилася з молодою людиною на ім’я Ромео. Після цього знайомства дівчина сильно задумалася про своє життя, стала задавати собі безліч питань і багато речей поставила під великий сумнів. Вона була дуже закохана в Ромео, але розуміла, що обставини йдуть проти їх любові і близьких відносин. Як мені думається, дивовижні метаморфози, які сталися з Джульєттою, є ключовою особливістю її надзвичайно цікавої особистості.

У образу Ромео є теж багато схожого з образом Джульєтти. Тим не менш, його образ і особистість є своєрідними. Ромео так само росте на очах у читача, він переживає деякі зміни у своєму житті і своєму характері. Спочатку він не зовсім розуміє, яка його мета, призначення і що він повинен робити в цьому житті. Але, коли він зустрічає Джульєтту, все стає на свої місця, адже він розуміє, що саме вона і є його теперішньою обраницею. Життя його змінюється. На жаль, його життя було призначено змінитися ще раз, коли він отримав неправдиву новину про те, що Джульєтта померла. Він розуміє, що сенс, який він не так давно знайшов, стає для нього повністю втраченим. Його розуміння світу змінюється. Він стає об’єктивною і відчуженою людиною, він відчуває байдужість до тих, хто йому не близький і на його думку несправедливий.

На жаль, для обох цих героїв любовна пригода стала трагічною. Як би там не було, це тільки підтверджує, що Ромео і Джульєтта були людьми надзвичайно безпосередніми, які становлять особливу цінність. Автору однойменного твору вдалося забезпечити своїх героїв дивовижними рисами, які були одночасно зрозумілими для всіх і яскравими, такими, які справляють сильне враження.

Сюжет драми В. Шекспіра "Ромео та Джульєтта" побудовано на старовинній легенді XIV ст., події якої відбуваються у Вероні у часи герцога, де Л а Скала. Добре знаючи звичаї і побут Італії того часу, автор перетворює епос на драму.

У середньовічній Італії мешканці любили добре попоїсти, влаштовували домашні свята з маскарадами, музикою, танцями. Жінки в родині робили все, але були абсолютно безправними. Чоловіки в побуті мали більше свободи, ніж жінки. Вони жили привільно: танці, полювання, флірт. Старший в роду керує усіма. Свята справа для чоловіків — захист батьківщини і честі роду, а для цього необхідно володіти мечем і шпагою.

Життям Верони правив князь, який був законодавцем і вершителем людської долі. В місті панувала тиша. Порядок підтримувала і церква. Законники-ченці намагались упокорювати життя міщан, їх поважали, їх боялись і шанували.

У родинах Капулетті і Монтеккі, що ворогували між собою, ще шанували родові традиції і звичаї. Нормами поведінки вважались ненависть до ворога роду, бажання йому смерті, помста — кров за кров, смерть за смерть.

Старійшини родин уже і не згадають, через що ворогують, але молодь (Тибальт, Бенволіо, Меркуціо) підтримує ворожнечу. Вона дає молодим можливість вправлятись у фехтуванні. Місто розділено на дві групи — прибічників Монтеккі та Капулетті, котрі тиняються вулицями та шукають нагоду пролити кров.

У сім'ї Капулетті росте донька, Джульєтта, їй лише тринадцять, вона слухняна, весела, любить батьків. Вона кориться традиції і погоджується на одруження з нелюбим Парісом, коли про це просить батько. Але покірність її має межі. Така вона до того часу, доки не зустріла Ромео, доки в її душі не прокинулося світле почуття, яке неминуче встало в суперечність зі звичаями її оточення, волею близьких та рідних.

Спочатку були навіть сумніви. Закохана Джульєтта розчарувалась, коли узнала ім'я Ромео. Але вже під час першої зустрічі з Ромео красуня відповідає йому:

Лишь это имя мне желает зла.

Ты б был собой, не будучи Монтекки.

Ромео, дізнавшись ім'я своєї коханої, подібної до білої голубки у зграї воронів, відчуває грізні ознаки. Але кохання для нього сильніше за смерть.

Здавалось, увесь світ протестує проти закоханих: у двобої з Тибальтом, двоюрідним братом Джульетта, Ромео завдає поразки гаданому родичу. За це його вигнано з міста під загрозою смертної кари. Але брат Лоренцо відгукнувся на прохання молодих: святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірша за смерть. Джульетта, щоб з'єднатися з Ромео, випиває сонне зілля, ясно розуміючи, що це небезпечно. Найсильніший стимул внутрішнього життя дівчини — відданість коханому, віра в чистоту помислу Ромео. Щастя для неї — у з'єднанні з дорогою серцю людиною.

Дізнавшись про смерть Джульєтти, Ромео поспішає назустріч загибелі, робить усе, щоб піти з життя. І ось фінал прекрасного кохання. Ромео п'є отруту. А Джульетта через три години свого сну приходить до пам'яті, але розуміє, що сталося непоправне, і, вихопивши кинжал з ножен Ромео, заколює себе.

Батьки тільки тепер дізнаються про кохання своїх дітей. Зустрічаються старійшини родин. Настає примирення. Ціною життя юних нащадків сплачено за цей мир. Над тілами загиблих з'єднуються руки Капулетгі і Монтеккі.

Плата за непримиренність, засновану на безглуздих казках стародавніх звичаїв, — смерть п'ятьох молодих, сильних, з гарячою кров'ю людей. їх загибель стверджує нові істини: людські почуття святіші і значніші за вікові забобони.

Але над усім, що сталося, над усіма скорботами та втратами простягається всеохоплююче почуття, в якому змішано захоплення силою та чистотою кохання та смуток через його трагічний кінець.

А до нас дійшли заключні рядки трагедії:

Нет повести печальнее на свете,

Чем повесть о Ромео и Джульетте.

Центральный герой комедии буржуа Журден экономически уже властелин, перед ним заискивают не только люди искусства, но и дворяне. Однако в социальной и культурной сфере он еще полное ничтожество.

Конфликт его комедии строится на «безумной» борьбе Журдена с разумным порядком вещей. В творчестве Мольера еще сохраняется, хотя и не во всеобщем значении, и видоизмененная, ренессансная концепция «единой цепи бытия» как воплощения высшей разумности. Согласно этой концепции, все в мире связано и восходит от камня к богу. В каждом звене «единой цепи» тоже действует закон восхождения: среди камней благороднейшим является алмаз, среди металлов — золото, в государстве все восходит к королю, в семье — к отцу, в мире небесных светил — к солнцу и т. д. Мир, таким образом, связан едиными законами. Эта концепция позволила Мольеру придать своей комедии значительность, ни в коей мере не нарушая требования классицизма изображать в комедиях только частные ситуации, отдельные пороки людей.

В комедии два тесно связанных частных сюжета. Как классицист Мольер опирался на античную традицию, итальянскую «ученую» комедию, вводя линию молодых влюбленных, которые стремятся соединиться. Лирическая линия Клеонта и дочери Журдена Люстиль дважды пародийно оттенена: во-первых, более приземленной, но полной искренности любовью слуг — Николь и Ковьеля, во-вторых, расчетливыми отношениями, прикрытыми прециозностью, между графом Дорантом и маркизой Дорименой Вторая сторона сюжета представляет собой развитие традиции французского фарса, изображение утратившего разум отца семейства, который сам вынуждает семью идти на обман и дурачить его.

Обе линии неразрывно связаны (единство действия!), создают цельную систему образов.

Стремление попасть в мир дворян, ставшее характером буржуа Журдена, разрушает гармоничный семейный порядок. Вспомним о «единой цепи бытия»: отец семейства уподобляется королю в государстве, солнцу среди светил. Обязанностью главы семьи является мудрое и гуманное управление в этой маленькой ячейке общества. Журден же становится в одно и то же время и самодуром, тираном, препятствующим Клеонту жениться на любящей его Люсиль только потому, что он не дворянин, и наивным ребенком, которого легко обмануть, играя на его дворянских пристрастиях.

Устами Клеонта (частично выполняющего функции резонера) изложена идея пьесы: «Люди без зазрения совести присваивают себе дворянское звание, — подобный род воровства, по-видимому, вошел в обычай. Но я на этот счет, признаюсь, более щепетилен. Я полагаю, что всякий обман бросает тень на порядочного человека. Стыдиться тех, от кого тебе небо судило родиться на свет, блистать в обществе вымышленным титулом, выдавать себя не за то, что ты есть на самом деле, — это, на мой взгляд, признак душевной низости». Обращает на себя внимание противоречие этой тирады дальнейшему развитию сюжета комедии. Благородный Клеонт буквально через час (обратите внимание, что действие развивается без всякого перерыва) выдает себя за сына турецкого султана, а честные г-жа Журден и Люсиль ему в обмане.

Это объясняется тем, что в эпоху Возрождения концепция «единой цепи бытия» требовала от каждого соответствия своему месту и предназначению. Если какое-то звено разрушилось, вся цепь утрачивает гармонию (например, у Шекспира убийство монарха сопровождается бурей, ливнем, мертвецы выходят из могил и т. д.) и восстанавливается только тогда, когда «вывихнутое» звено «вправляется». Мольер же воспринимает мир не в гармонии, а в движении, он все отчетливее видит невозможность вернуться к прежнему состоянию общества (нужно отметить, что Мольеру уже не свойственно целостное восприятие мира как вселенной, живущей по единым законам, мир для него — это общество и царящие в нем нравы).

Мольер гениально предугадывал идеи, которые будут высказаны через многие десятилетия просветителями и романтиками. Классицисты видели мир соразмерным герою и соответствующим ему (так, героизму корнелевского Родриго соответствовало героическое состояние художественного мира, воссозданного в «Сиде»). Мольер одним из первых изобразил несоответствие мира и живущего в нем героя.

Французские романтики, изображавшие трагическое противоречие личности и общества или сильной романтической личности подчинять себе обстоятельства, не случайно будут видеть в Мольере одного из своих великих предшественников. Но несоответствие мира и героя, т. е. то, что для романтиков предстанет в драматическом, трагическом свете, для Мольера было еще источником комического.

Объяснение:

надеюсь чем то

В основе двух пьес – реальные истории: трудные отношения Пушкина со скупым отцом и впечатления от эпидемии холеры. Тема жадности, власти денег, зависти, любви, ревности. А еще – бедствия (болезни), кары и испытания человечества на прочность. Не время ужасно, а люди. Тема неправедно нажитого богатства, убитых отцовских и сыновних, рыцарских чувств. Гениальный человек не может стать убийцей.

Пьесы учат ценить семью, а не богатство, учиться ставить себя на место другого, помнить о скоротечности жизни, дарить радость людям. У каждого человека есть талант, не стоит завидовать другим – лучше развивать свой. Любовь – не игра, расплата за бесчестье – смерть. В дни испытаний нужно сохранять мужество, человечность, совесть.