Анализ стихотворения , , поёт зима ". по плану: 1) в , название) говорится 2)в поэта 3)в стихотворении . 4) стихотворение . 5) для того чтобы автор автор использует (восклицательные предложения, яркие эпитеты, метафору, олицетворение и т.д). 7) стихотворение вызывает у меня ! !

Русский по натуре, Сергей Есенин любит и понимает красоту зимы. В деревьях, покрытых инеем, он видит не меньше красоты, чем в цветах. Эпитеты: "мохнатый лес", "седые облака", "ковром шелковым", «"с рёвом бешеным", "пташки нежные", "вихри снежные" и метафоры: стозвон сосняка, плывут облака, метелица стелется, в улыбках солнца передать восхищение и любование зимней природой. Олицетворения: зима поёт, аукает, лес баюкает, вьюга стучит и злится – делают изображаемое живым, чувствующим, звучащим. 

В стихотворениях С. А. Есенина природа дышит, действует, живёт. Она звенит голосами птиц, шёпотом листьев, говором ручьёв. Природа может быть весёлой и грустной, радостной и печальной, она чувствует, переживает, злится. Поэт с олицетворений изображает её живой, очеловеченной. Яркие эпитеты и метафоры делают пейзаж красочным, насыщенным, одухотворённым. Читая стихи Есенина, мы чувствуем его любовь и восхищение простой русской природой. 

Природа для него – тот друг, чьё настроение совпадает с его собственным, он передаёт глубокие человеческие чувства через картины природы. 
Читая стихи С. А. Есенина, учишься выражать свои мысли красиво, образно, изящно, появляется желание сочинить стихотворение, передать в нём свои чувства.

Для славы мертвых нет.

Анна Ахматова

Війни — це породження зла. Людського зла. Поєднання слів "людина" і "війна" суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.

Ллється кров у Чечні і Косово, у Сьєрра-Леоне й Ольстері, у Палестині й Ізраїлі... І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. У ній узагалі немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих.

Коли мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто здатен тримати зброю, стають на захист батьківщини. Я розповім вам про цю проблему — людина і війна — на прикладі свого прадіда по батьківській лінії. Його не пам'ятає моя бабуся, його молодша дочка. Але ми знаємо багато чого про його довоєнне життя і дещо про його військові дороги. І майже нічого про те, як він загинув. Крім звичайних слів: "Помер смертю хоробрих".

Він був людиною дуже мирної професії — економістом. Працював перед війною в інституті, що нині — політехнічний університет. У перший день війни він сам пішов у військкомат, не чекаючи повістки про призов, та вона і не прийшла б, тому що його посада і професія не підлягали призову. Які ж високі були в нього громадянська позиція і людська совість! Вже у вересні родина одержала від нього перший лист. Я бачив стопку цих пожовтілих від часу листів, що бабуся дбайливо зберігає. На них немає звичних поштових марок. На них тільки штампи "Польова пошта №..." і "Переглянуто військовою цензурою". Останній лист дуже тривожний. Видно, людина на війні відчуває, коли не повернеться з бою. "Маруся! Бережи дітей! Перемога буде за нами!" — це останні слова, що написані чітким, дуже красивим почерком на сірому жорсткому папері. Маруся, його дружина, моя прабаба, зберегла синів. Завдяки цьому народився і живе мій батько, а через 43 роки після загибелі прадіда з'явився на світ і я.

Apple

Мобильный телефон Apple iPhone SE 128GB 2020 (PRODUCT) Re...

16 499 грн

Топ продаж

Дивіться також

Ужасные свадебные фотографии (19 фото)

Женский парфюм Carolina Herrera

Качество оригинала! Стойкий шлейфовый аромат...

Довго наша родина намагалася знайти могилу прадіда. Але безуспішно. Знаємо тільки одне: вона десь у лісах Прибалтики. Але є в Харкові місце, де на мармуровій плиті золотом написане його (тепер і моє) прізвище й ініціали. У ряду сотень імен харківських політехніків, що не повернулися з тієї кривавої війни. Над пам'ятником на території нинішнього політехнічного університету схилилася верба. Вона так розрослася за останні роки, що закриває напис. Та я його знаю напам'ять:

Мечту пронесите через года

И счастьем наполните!

Но о тех, кто уже не придет никогда,

Заклинаю вас: помните!

Пам'ятник і територія біля нього завжди доглянуті. Ми всією родиною ходимо туди три рази на рік: на День Перемоги, 23 серпня й у післявеликодній поминальний день. Це обов'язково, але іноді бабуся просить: "Олежку! Давай сходимо до пам'ятника! Я вже і квіти приготувала". У такі дні ми біля мармурових плит самі. І серце стискується в мене, коли я думаю, що моя бабуся не знала людину, яка була її батьком. Їй нікого було покликати: "Тату!"

У ці хвилини я відчуваю, що від батьків до дітей переходять найвищі поняття. До мене прийшло розуміння, що і для слави, і для пам'яті людської мертвих немає. Мій прадід не безвісти загинув на тій війні. Він з нами, як і всі, хто поруч з ним на мармурових пл

Робинзон  Крузо — легкомысленный, сумасбродный юноша из почтенной буржуазной семьи, который, не послу­шавшись советов родителей, отговаривавших его от мысли стать мореплавателем, отправляется в плава­ние. Ему много довелось испытать, но постепенно трудности формируют его характер, учат мудрости. Робинзон после кораблекрушения попадает на нео­битаемый остров и проводит там 28 лет, 2 месяца и 19 дней. Герой Дефо оказывается изолированным от прочих людей, очутившись на необитаемом остро­ве, он имеет при себе только нож, трубку и жестян­ку с табаком. Вскоре он с затонувшего ко­рабля вещи, которые ему выжить. Таким образом Дефо изолирует героя не от цивилизации, а от общественных отношений. Робинзон Крузо трудится, размы­шляет и постепенно делает свою жизнь не только сносной, но и прекрасной. Автор подробно останав­ливается на всех достижениях Робинзона Крузо: как он поставил себе палатку из парусины и как обнес частоколом свое жилище; как он охотился на диких коз и как впоследствии решил их приручить, построил для них загон, научился их доить и делать из молока масло и сыр; как он обнаружил несколько зерен яч­меня и риса и какого труда стоило вскопать поле де­ревянной лопатой, как ему пришлось защищать свой урожай от коз и птиц, как погиб один посев из-за наступления засухи и как он начал наблюдать за сменой сухих и дождливых сезонов, чтобы сеять в нужное время; как учился делать глиняную посуду и обжигать ее; как мастерил себе одежду из козьих шкур, как сушил и запасал дикий виноград, как пой­мал попугая, приручил его и научил говорить, как пытался строить лодку, чтобы плавать по морю, и что из этого вышло. Труд Робинзона Крузо суров и каждодне­вен. Он, с детства обладавший многими хозяйствен­ными навыками, еще большему учится на острове. Дефо был одним из первых из просветителей, кто стал писать о роли труда в истории человечества. Робинзон Крузо во всем руководствуется здравым смыслом, умеет примириться со своим положением, не впа­дать в отчаяние, действовать, рассчитывая только на себя. Увидев, что он выжить в одиночку на необитаемом острове, Робинзон Крузо успокаивается, начинает размышлять о своей прежней жизни, читать Биб­лию с корабля, составляет на манер бух­галтерской приходно-расходной книги книгу добра и зла, где расписывает плюсы и минусы своего про­живания на острове.