Описать картину дмитрий донской 4 класс. 5 хлебов 35б

Существует множество именитых художников, живописцев, основная часть их проживала в столетии, многих уже даже нет в живых, однако есть и те, кто радует  все новыми и новыми полотнами. К их числу можно отнести и Виктора Маторина, который занимается исторической живописью. Такой своеобразный выбор раскрывает определенную гражданскую позицию автора, поскольку он уже приличное время является вытесненным портретным и пейзажным жанром. Одной из картин популярного сегодня московского художника является «Дмитрий Донской», которая автору действительно удалась.

Главный герой картины

Бесспорно, персонаж художником выбран более чем колоритный. Он сам по себе не нуждается в том, чтобы про него что-то рассказывать, поскольку является важной исторической фигурой, но на картине Донской изображен особенно, в важный момент его жизни – перед тем, как войско отправилось в поход. Герой картины уверен в себе, источает силу и прямоту своего духа, несмотря на то, что он будто бы замер, в чертах на его лице можно просмотреть сильнейшую волю, силу характера и прямолинейность. По взгляду видно, что этот человек не привык покоряться судьбе, не привык уступать. Это тот, кто повести за собой людей и тот, кто обязательно добивается совей цели. Примечательно, что, даже будучи далеким от отечественной истории, все это уже можно сказать про персонажа картины. Настолько автору удалось воссоздать и поймать образ Донского.

Дмитрий Доской на картине отличается:

Уверенностью, решимостью;Силой патриотизма;Настойчивостью и упорством идти до победного конца. На полотне невозможно найти делать, которая бы не вписывалась в общий сюжет. Все подробности и делали картины лишь подчеркивают основную идею. Вместе с тем, Донской изображен с правой рукой на сердце. Это достаточно символично, ведь за его спиной находится народ, который верит ему, родные церкви и дома, за которые он готов сражаться до конца. И это прослеживается по картине, ведь, смотря на Донского, обязательно понимаешь, что этот человек любит свою родину и народ, точно также как и они его, а, значит, ему есть за что отдать даже свою жизнь – за правду и свободу.

Все картины, где изображен Дмитрий Донской, объединяет то, что на них он в военном облачении, а его голова не покрыта. Возможно, это говорит о том, что он предан своему народу, любит и готов сражаться во что бы то ни стало, до смерти.

а другой день спозаранок
Кровавые зори свет возвещают,
Черные тучи с моря идут,
Хотят прикрыть четыре солнца,
а в тучах трепещут синие молнии.
Быть грому великому!
Идти дождю стрелами с Дону великого!
Тут копьям приломиться,
Тут саблям побиться
О шеломы половецкие

На реке на Каяле,
У дона великого!

...О русская земля! ты уже за холмом!
Вот ветры, Стрибожьи внуки, веют с моря стрелами
На храбрые полки Игоревы!

Земля гудит,
Реки мутно текут,
Пыль поля покрывает,
Стяги глаголют:
Половцы идут от Дона, и от моря,
И со всех сторон русские полки обступили. Дети бесовы кликом поля перегородили,
А храбрые русичи перегородили червлеными щитами.
Ярый тур Всеволод!
Стоишь ты в бою,
Сыплешь на воинов стрелами,
Гремишь о шлемы мечом булатным!
Куда ты, тур, поскачешь, своим золотым шлемом посвечивая,
Там лежат поганые головы половецкие.
Рассечены саблями калеными шеломы аварские тобою,
Ярый тур Всеволод!

Слово про похід Ігорів.
«Слово...» в гомоні століть із сльозами змішане
Пишне, загадкове, нетлінне, старовинне, але кожного разу нове... Таким постає переді мною «Слово про похід Ігорів» — пам'ятка, знахідка якої розбила вщент усі минулі уявлення про рівень давньої літератури України-Русі, породила стільки суджень, гіпотез, дискусій, що й зараз її авторство, час написання та навіть жанр оповиті ореолом особливої таємничості. Щоб зрозуміти його істинну цінність, досить уявити себе шукачем золота десь в Ельдорадо: просіявши сотні камінчиків, ви нарешті знаходите цей єдиний — золотий, сяйво якого не тільки не згасає, але розпалюється з плином часу, захоплюючи все нові й нові покоління шукачів коштовного в літературі.
Що ж являє собою цей твір, написаний ще в XII ст. людиною, яка глибиною й актуальністю своїх поглядів перевершила своїх сучасників на декілька століть? Хтось називає його піснею, хтось поемою, але художні та композиційні ознаки «Слова...» виходять за межі всіх жанрів. Багатство, барвистість мови, влучність метафор, а головне, емоційність, чуттєвий світ автора, його розуміння суспільних проблем і небажання говорити «старими словами ратних повістей» визначають глибокий громадянський пафос твору, його історичну значущість. Автор, ставлячи в центр насправді незначну історичну подію — поразку князя Ігора в битві з половцями 1185 року, виносить її на духовний рівень, задумуючись над причинами провалу, знаходить можливість говорити про ситуацію на Русі загалом, викриваючи егоїзм, зухвалість, жадобу як головні слабкості князів руських. Насичуючи твір містичними образами природи, знаменнями, іменами давніх богів, фольклорними засобами, невідомий майстер робить його ближчим, зрозумілішим для простого люду. Але справжнім криком народної душі стає «плач» княгині Ярославни, яка уособлює в собі сум, вірність, готовність до самопожертви руських жінок. Цей влучний, поетичний образ поборов стереотипи, підніс роль жінки, став прототипом для багатьох майбутніх жінок-страдниць, жінок-берегинь.
Але уся «сіль», все те, що змушує замислитись над «Словом...» у наш час, головним чином, вміщене у «золотому слові Святослава», який засуджує своїх синів, а також інших князів за невміння та небажання об'єднати національні сили заради держави, народу. Чи не ту ж ситуацію ми гаємо зараз? Невже вісім століть минуло, а ми все ще хворіємо цим синдромом «хати с краю»? На жаль, так. І боляче усвідомлювати, що слово, яке раніше було на вагу золота, зараз усього лиш іграшка в руках сучасних журналістів, письменників, політиканів... «Слово — прізвище думки тепер, а частіше її псевдонім» — гірка правда Ліни Костенко. Так бережімо ж пройняте патріотичним болем, загартоване віками «Слово...», що своєю справжністю, вирощеною на сльозах народного автора, оригінальністю форми та змісту, незгасимою актуальністю заслуговує на почесне місце в наших душах.