Исправьте пословицу : -) не суйся в волки, коди делять нечего ; -) . большое, вы самые лучшие

Не суйся в волки , коли делать нечего

Ранний период творчества Алексея Толстого овеян мистикой. Нет, чего-то необычного в карьере молодого камер-юнкера, который открыл в себе писательский талант, не было. Однако свои первые произведения этот автор неизменно выдерживал в фантастическом ключе. Основой для полета фантазии Толстого служили народные придания о нечисти, которыми поэт увлекался с самого детства. Оборотни, лешие, упыри и черти настолько заинтересовали автора, что в течение первых нескольких лет своей литературной деятельности он постоянно обращался к этой тематике.

В подобном ключе выдержано стихотворение «Волки», датированное 40-ми годами поза века. В нем поэт описывает стаю лестных обитателей, которая никого не боится и по ночам беспрепятственно совершает набеги на окрестные деревни. «По полям волк за волком отправляются все на добычу», — отмечает Толстой. Рассказывая о хищниках, автор подчеркивает, что их всего девять. Причем, впереди стаи идет белый волк, а замыкает шествие хромающий зверь, который постоянно отстает от своих сородичей. Характеризуя лесных гостей, поэт отмечает: «Их ничто не пугает». И действительно, собаки, чувствуя приближение волков, даже не рискую лаять, а запоздалый путник лишь креститься, когда видит серые тени, крадущиеся вдоль дороги.

Вторая часть стихотворения постепенно проливает свет на то, кто же скрывается под личиной лестных обитателей. «Волки церковь обходят осторожно кругом», — вот первая подсказка, которую дает читателям Толстой. Далее он указывает на то, что не гости подходят к корчме и внимательно прислушиваются, чтобы понять, «не ведутся ль там грешные речи?». Эти намеки лишь нагнетают страсти и создают образ существ из потустороннего мира, которые наделении достаточно большой властью. Это действительно так, но поэт подчеркивает, что убить волков не составляет труда. Для этого нужно лишь использовать «тринадцать картечей», которые забиты козьей шерстью. Вооружившись таким образом, можно смело стрелять по волкам, которые непременно погибнут, не предприняв ни одной попытки к Однако истина откроется лишь наутро, когда все увидят «лежащих девять мертвых старух». Именно они, являясь оборотнями, так долго наводили страх на окрестные села и бесчинствовали. Но и на этих мистических существ, по мнению поэта, можно найти управу, ведь «с нами сила господня».

Объяснение:

Одним із найпоетичніших образів "Слова..." є образ Ярославни, юної дружини князя Ігоря.

Ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі Руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігоревого війська, Ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.

Ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона, омочивши рукав у Каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя.

У відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у Путивлі на забороні, Ярославна докоряє вітрові:

Чому мечеш ти хановськії стріли

На своїх легесеньких крильцях

На моєї лади воїв?

Було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. А він розвіяв її веселощі по ковилі.

Звертаючись до великого Дніпра-Славутича, Ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море.

Звертаючись до сонця, Ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.

Ярославна так невимовно страждає, так пристрасно благає сили природи про до що, здається, вони почули її і відгукнулися:

Ігореві князю Бог путь явить

Із землі Половецької

На землю Руськую

К отчому золотому столу.

Поетичний образ Ігоревої дружини Ярославни, що чайкою квилить на забороні в Путивлі, є одним з найпривабливіших жіночих образів світової літератури, а в східнослов'янській є першим за часом створення досконалим художнім образом жінки.

Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.

Объяснение: