Пример использования поговорки в рассказе конь с розовой гривой сейчас перемена урок через 10минут 100

Поговорка-это народное короткое изречение,словосочетание,меткое выражение.В поговорках нет вывода,заключения,мысли,выражающей истину,как у пословиц.

Примеры использования поговорок в рассказе:
-"останется хвост да грива"-почти ничего не  осталось;
-"увести на кривую дорожку"-повлияли плохо на внука;
-"нечистая сила не берёт"-все нипочём;
-"волей-неволей"-идти домой,против желания;
-"поддать жару"-поплыли быстрей на лодке,гребли активней;
-"каждый встречный поперечный" -всех,кого встретила бабушка;
-"провалиться сквозь землю"-стыдно так,что хочется исчезнуть;
-"змеи кишмя кишат"-очень много змей;
-"есть,что бог пошлёт"-есть всё,радоваться любой еде.

Врассказе описаны будни деревенской сибирской жизни, в том числе и школы. эта жизнь, которая показана глазами маль­чика витьки, нехитрая, но она научила мальчика отличать доб­ро и зло, ценить дружбу, уважительно относиться к учителям. учитель и учительница в рассказе показаны как лучшие люди, преподавшие детям нравственные уроки, тем они заслужили человеческую память. в те времена слово «учитель» звучало не так, как сегодня, и со школьной фотографией связа­но многое в жизни мальчика. одна только фраза: «школьная фотография жива до сих пор. она пожелтела, обломалась по углам. но всех этих я узнаю не ней. много их полегло в войну» — говорит о связи времен, которая свершилась благода­ря учителям. учитель имеет бледноватое по сравнению с деревенскими лицо, волосы зачесаны назад, печальные и добрые глаза. инте­ресно то, что ему было двадцать пять лет, а ведет он себя как умудренный опытом человек. дядя левонтий, сосед мальчика, человек  непоэтичный, при­земленный, это видно по деталям описания его избы. бабушка, екатерина петровна, несколько суетливая, вор­чаливая, но добрая, заботливая, настоящая бабушка у  которой мальчик научится самым основным жизненным правилам. люди в селе живут просто: доброе отношение друг к другу и лежат в основе их взаимоотношений. они и радости, и беды переживают вместе. вспомним эпизоды с дровами (люди учителю) и со змеей (учитель был готов любой ценой защитить детей). эта жизнь описана астафьевым так заманчиво, почти поэтич­но, понятно, что он с любовью вспоминает о ней.

Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.

Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.

Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".

Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.

А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!

Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.

На мій погляд, щастя кожної людини — знайти себе в труді.

І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити...

Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.

Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.

Отже, головне щастя — це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.

Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту — буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.

Объяснение:

Різдво – велике релігійне свято.

Перше надвечір’я називається свят-вечір. Воно радісне тим, що збирає родину за святковим столом, у куті хати стоїть дідух – символ добробуту та оберега роду. На столі дванадцять страв, посередині – кутя.

У дні Різдва відбувається колядування – чудовий обряд, який зберігається поколіннями. Від хати до хати ідуть колядники та вертепи. Господарі залишають брами відкритими, чекають таких гостей. Дуже радісно почути щирий дитячий спів чи у вертепному дійстві побачити звіздаря з різдвяною зіркою, пастушків з посохами, і Ангела – охоронця, навіть нечистого – чортика, якого не боїться і прожене Ангел. У колядах прославляють народження Божого Сина, вітають господарів теплими побажаннями добробуту і злагоди.

У ці дні на привітання «Христос народився!» відповідають «Славіте його!». Різдво – це величне і радісне свято для всіх нас.