Сочинение должен ли разумный человек жить чувства? напишите тема плане и вопросы и ясно (150-200слов)

Должен ли человек жить чувства,этот вопрос затрагивает много тем и получает много ответов.Каждый человек имеет чувства,и он имеет на это право.Но чувствуют не только разумные люди,человек может быть безумен ,но может любить или ненавидеть(ведь ненавесть,тоже чувство).Примером можно взять произведение "Лейли и Меджнун" Мухаммеда Физули .В этом произведение главный герой сходит с ума,но все равно продолжает любить.

Толстый первый увидел и окликнул тонкого. Оба одинаково обрадовались встрече и троекратно, по-приятельски, «облобызались». Тонкий сразу с важностью представил свою жену и сына, гордясь и хвастая тем, что жена его «лютеранка, урожденная Ван-ценбах», а сын ученик III класса. Он пустился в воспоминания, затем стал выкладывать новости о себе, о том, что произошло в его жизни со времени окончания школы. Сын тонкого не сразу снял фуражку, чтобы поприветствовать приятеля отца, а только немного подумав (оценив, не ниже ли чин толстого чина его отца).

Звичайно прийнято вважати, що герой — це той, хто врятував людину, яка тонула, або виніс з палаючого будинку дитину, — таких людей навіть нагороджують медалями. Але, на мій погляд, герой — не обов'язково той, хто здійснює такі значні, а часом навіть відчайдушні вчинки. Героєм можна вважати і того, хто здатний здобути перемогу над самим собою. От, наприклад, така історія.

Для мого друга Артема уроки фізкультури — справжня мука. Ну ніяк не може він змусити себе стрибнути через коня, перевернутися на турніку.

Одного разу на уроці фізкультури він невдало перевернувся на турніку й упав. Відтоді у ньому оселився страх перед спортивними снарядами, а заодно й перед самим уроком фізкультури. Артем відчував себе незграбним, слабким, йому здавалося, що всі глузують з нього, вважають недотепою.

Артем був гарним учнем, особливо давалися йому математика і фізика. Ще він чудово розмовляв англійською мовою (з ним займалася бабуся, вчителька англійської ), і Артем допомагав нам на всіх контрольних.

Якось увечері я йшов повз школу і звернув увагу на те, що вікна спортзалу яскраво освітлені. "Може, якісь змагання? — подумав я. — Дай-но зайду подивлюся".

Коли я заглянув до спортзалу, то дуже здивувався. Там був тільки Артем. Він мене не помітив. А я ігав, як Артем розбігався, але, наблизившись до коня, різко зупинявся. Потім клав руки на шкіряну оббивку цього гімнастичного снаряда, начебто намагаючись звикнути до нього, і знову відходив і починав розбіг. І так багато разів. Раптом після чергового розбігу, торкнувшись руками коня, він таки переплигнув його. Артем не став робити ще одну спробу, щоб закріпити успіх. Він підійшов до турніка. Зупинився, зосередивши погляд на сталевому брусі... Я тихо зачинив двері, подумав, що моя присутність збентежить товариша. Я був упевнений, що страх перед гімнастичними снарядами він обов'язково переборе. Адже ніхто не примушував його тренуватися ввечері в спортзалі. Виходить, він вирішив здобути перемогу над самим собою. Це зовсім нелегко — відчути себе героєм, зуміти перебороти свої комплекси, вирости у власних очах.