Напишіть висловлення про один з художніх творів, які ви недавно прочитали. яке враження ви отримали? як у ньому виявляється індивідуальність автора? думку обґрунтуйте.help me please! ​ !

ответ:Як варіант, можна схарактеризувати Софі з твору "Мандрівний замок Хаула" у такий б:

       Юна дівчина Софі – найстарша із трьох дітей у своїй родині. Окрім неї батьки мають ще двох доньок. Софі – справжня майстриня, «вона дуже спритно вправлялася з голкою»

       Дівчина начитана, сумлінно доглядає за своїми сестричками, яких завдяки своїй майстерності у шитті ще й гарно вдягає: «...вона пошила для Летті темно-рожевий костюмчик, про який Фанні сказала, що він виглядає так, ніби куплений у найдорожчій крамниці у Кінгсбері».

       Проте з Софі трапляється нещастя – чаклунка перетворює її на стару за помилкою. Так починаються її пригоди у чарівному місті. Дівчина наділена особливим вмінням наділяти предмети душею. Саме це допомагало їй вийти цілою із різних ситуацій, не заподіявши нікому шкоди. З дівчини знялось закляття старості й вона знову стала молодою. Не зважаючи на те, що вона думала, що залишиться самотньою, дівчина зустріла своє кохання – Хаула. І фінал твору натякає на те, що закохані залишились разом: «Вона знала, що довге і щасливе життя з Хаулом може виявитися значно багатшим на пригоди, ніж будь-яка казка, яка закінчується цими словами, але твердо вирішила спробувати».

         Софі – щира та мудра дівчина, наділена позитивними рисами. Вона працьовита та сумлінна, має чимало талантів та містить у серці сподівання на диво.

Объяснение:

Вечер, однако. И даже ночь.

Бежин луг

Жил-был какой-то писатель, по фамилии Тургенев. Шибко умно писал про природу, мать нашу, и нередко выезжал на охоту на кляче Серко в дремучий лес возле деревни Ярцы, Смоленской губернии. Однажды послала его жена настрелять какой-никакой дичи к ДР Лермонтова, чтобы блеснуть своими кулинарными перед городовым Хлестаковым, чтобы тот де не отбирал ружжо у мужа, потому как тот незаконно ввёз его из Египта, когда супруги отдыхали на Ямайке с сомалийскими пиратами. Шёл он, шёл и заблудился, каналья, не может понять, куда идти, везде черти мерещатся и всякие волки. Вышел к речке, видит--костёр горит и девки бегают, а ишо парнишки уху варят и матькаются нехорошими словами. Не стерпел Тургенев, шибко он это не любил, взял хворостину и давай лупить тех парничей почём зря, только искры полетели. Девки все разбежались, кто куда, а самый старший, Федька, каак даст в ответ по мысалу, что у того и колпак слетел и покатился по поляне в сторону Ярославского шоссе. Но охотник, он на то и охотник--не испугался и взвёл курки. Робятёшки и шары свои выпучили, и сказать ничё не могут, только смотрят исподлобья на старого охотника, не дай Бог выстрелит по задницам солью, вот больно-то будет! Но ничё, помирились кое-как, сели к костру и давай уплетать печёную картоху. Выпили, конечно, малость, как без этого. И давай травить анекдоты. Павлуха до того допился, что сел на Тургеневскую кобылу и поскакал в деревню за добавкой типа, а сам и не знает, куда ехать-то, влетел в речку и уснул в ней, всех карасёв перепугал и даже лягушек, которые тут же замолчали от такой неожиданной наглости не пойми кого. Илюха с Кирюхой танцевали гопак, смешно дрыгая своими тощими ногами, Тургенев давно уже смотрел сон про свою собакен Бима-Чёрное Ухо, а Костян, вылупив глазеги, смотрел вдаль и мечтал, как поедет на будущий год в Египет и познакомится там с Киркоровым, которого сильно любил и мечтал стать его сыном. Откуда-то появился Павлухо, весь мокрый, в тине и ошалелым взглядом уставился на сие безобразие, которое даже ему и не снилось...

...Ярко светила луна, бросая неприличные тени по всему Бежину лугу, догорал костёр, тут и там валялись пьяные нехристи, бормоча какую-то цыганщину. Бим, собакен, засунул свой язык обратно в хайло, брезгливо посмотрел на луну, деловито приподнял заднюю лапу, но передумал

и улёгся спать не солоно хлебавши.