Ідея вірша "коли розлучаються двоє"

Тема — Прощання, розлука. Головна думка — У кожного своя історія розлуки. Ліричний герой дуже сумний, тому що розлучається з коханою. «Коли розлучаються двоє» художні засоби Іронія (перша строфа, складається із штампів), метафора («сум, зітхання прийшли самі»). «Коли розлучаються двоє» Гейне Коли розлучаються двоє, За руки беруться вони, I плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, смутні. З тобою ми вдвох не зітхали. Ніколи не плакали ми; Той сум, оті тяжкі зітхання Прийшли до нас згодом самі. (Переклад М. Славинського) Центральна тема вірша — тема розлуки, прощання. Відчуття втрати завжди приходить пізніше, особливо, якщо йдеться про нерозділене кохання. Поет любить і страждає через те, що кохана дівчина не відповідає йому взаємністю. Вірш «Коли розлучаються двоє…» немовби вихоплює зі щемливої сповіді ліричного героя циклу той момент у його стосунках із коханою, коли в них настає найважча пора — болісного, але неминучого розлучення, яке, мов гострий ніж, ділить навпіл світосприйняття ліричного героя: на минуле, коли бодай зрідка він міг бачитися зі своєю коханою, і теперішнє, коли її образ з’являтиметься йому лише в овіяних смутком спогадах. Вірш побудовано у формі контрастного зіставлення. Перші чотири рядки вірша змальовують ситуацію розлучення так, як це, на думку поета, найчастіше буває в житті: Коли розлучаються двоє, За руки беруться вони, І плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, смутні. (Переклад М. Стависького) Наступні чотири рядки відтворюють цю саму подію, але в ситуації прощання зі своєю коханою ліричного героя Гейне

Джерело: http://dovidka.biz.ua/koli-rozluchayutsya-dvoye-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Какая это удивительная книга! В ней очень приятно, должно быть, жить всем этим маленьким зверюшкам. И как приятно перечитывать ее. «Шляпа волшебника» (1948) – отличный момент в серии повестей, где автор достиг творческой зрелости и еще совсем не устал от созданных её же воображением героев. Все весело, спорится, рвется на простор. Чистое упоение для Туве и для читателя. В очередной раз я сетовал на то, что память считала, что книга куда больше и насыщенней. Хочется еще, еще этих Морр, Тофсл и Вифсл. Это так легко, так ажурно, так насыщено радостью от жизни и для жизни, увлеченностью и настроением, что эта проза всерьез может рассматриваться как качественный антидепрессант. В этот раз я проглотил «Шляпу…» за ту быструю пару часов, когда жена и двое малышей спали свои безмятежным послеобеденным сном в воскресенье. Я устроился в плетенном кресле на балконе (простите за бытовые подробности, но они нередко придают настроения прочитанной книге) и исчез из этого мира, собирая выброшенные штормом сокровища на тайном острове хатифнаттов, с невероятным удовольствием перечитывая главы про Тофслу и Вифслу, готовя большое августовское угощение. 

В рассказе "Шляпа волшебника" рассказывается о Мумми-троле,который нашел волшебную шляпу.Мумми-мама,узнав о свойствах шляпы,решает избавиться от нее.Но Мумми-троль со своими друзьями возвращают шляпу.
Однажды в Мумми-дом забрели 2 путешественника-Тофсла и Вифсла.Они получили кров и защиту от Морры,которая хотела украсть то,что находится у них в чемодане.Мумми меняют шляпу на чемодан и Морра уходит вполне довольной.Тофсла и Вифсла решают показать Мумми-маме что находится в чемодане.Там был самый большой-Королевский рубин.Увидев его свет с самой луны,за ним является волшебник.Но Тофсла и Вифсла не хотят отдавать рубин.Тогда волшебник исполняет их желания. Тофсла и Вифсла пожелали,чтоб и у волшебника был такой же рубин.Все остались довольны.