Kak otneslis k lene pervij den v wkole vpovesti cucelo

Объяснение:

Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять...", неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.

Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті "гуси-лебеді" душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.

Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, "щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами", з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.

Мене дуже вразила повість "Гуси-лебеді летять..." своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.

Ви не замислювалися над тим, що в житті абсолютно кожної людини настає переломний момент, коли в неї виникає бажання осмислити весь свій не простий життєвий шлях. Кожен з нас думає, що саме такого моменту в житті не настане, щоб переосмислити свої вчинки.

Про це думав і герой Діккенсона – Скрудж.

„Це був старий грішник – заздрісний, жадібний, твердий, немов кремінь, але ніяке кресало не змогло висікти з нього благородної іскри”. Для того, щоб серце такої людини перестало бути каменем, треба, щоб сталося диво. А коли трапляються дива? Більшість

них трапляється в ночі перед Різдвом.

Саме в таку ніч, Скрудж відправляється в подорож в часі. Це робить дух минулого Різдва. У нього все його жалюгідне життя проноситься перед очима. В першу чергу, приходить в образі його рідне село. Він бачить себе ще маленьким хлопчиськом, який залишився без родинного тепла. Все, що врятовує дитину від самотності – це його улюблені книжки. Скрудж, пригадавши своє дитинство, вперше за стільки років заплакав. Вперше в житті йому стало шкода не себе, а того хлопчика… Потім, перед очима Скруджа, з’явилася сестра, яка дуже любила свого брата. Вперше, Скруджу було соромно

за себе, що він знехтував родинними стосунками. Соромно за те, що почав вважати їх нісенітницею.

Дух минулого Різдва повернув в пам’яті Скруджа той момент, що в дитинстві він був дуже щасливою людиною. Скрудж побачив, що колись, давно, він кожного дня радів життю, та поважав людей. Але, це все кудись поділося. Для того, щоб Скрудж до кінця переосмислив свої життєві вчинки, дух переносить його до оселі бідних родичів. Де він почув, що родина не тримає на нього каміння за пазухою.

Навпаки, сидячи за Різдвяним столом, вони бажають йому здоров’я та щастя. Після почутого, Скруджу стало соромно за свої вчинки.

Він зрозумів, що його заможні „друзі” цінували не його, як людину, а тільки гроші. А от близькі люди, цінують його, як особистість.

Так, що дана подорож, до Скруджу почати жити новим людським життям.