1. представь, что ты участвуешь в создании энциклопедии по . тебе доверили написать статью под названием «бродячий сюжет». раскрой понятие «бродячий сюжет» на примерах известных тебе произведений. 2. к вам в школу приехал иностранец, он интересуется фольклором. ему попала в руки книга «волшебные сказки», он спросил у тебя, все ли народные сказки таковы. расскажи ему об этом и других типах народных сказок, опираясь на известные тебе произведения этих жанров.

Сюжеты бродячие — устойчивые комплексы мотивов, составляющие основу устного или письменного произведения, переходящие из одной страны в другую и меняющие свой художественный облик в зависимости от новой среды своего бытования. Сюжет данного произведения, порой даже его фабула , бывает настолько устойчив, что на всем пути остается почти неизменным; варианты же его, возникающие в зависимости от бытования сюжета в различных странах, дают возможность определить, путем сличения их, всю историю бродячих сюжетов (Употребление терминов «сюжет» и «фабула» применительно к бродячих сюжетов закреплено в литературоведении А. Веселовским и сохраняется в этой статье в тех же значениях).
Таковы бродячие сюжеты рассказов и притч из сборников «Панчатантра» («Калила и Димна»), «Деяния римские», «Тысяча и одна ночь», басен Эзопа, отдельных сказок, легенд, преданий и пр. В течение тысячелетий они не утрачивают единства структуры, обрастая, однако, на своем пути все новыми и новыми вариантами. Свойственные отдельным странам различия социально-экономического строя, языка, национальности, быта, культуры, религии кладут свой отпечаток на данный бродячий сюжет, но не изменяют его целиком.
Примером преимущественно книжной передачи бродячих сюжетов могут служить сюжеты в сборнике «Панчатантра»; они переносятся, как было установлено, с Востока на Запад и, преодолевая века и пространства, доходят до наших дней. Так обр. даже при письменной передаче круг взаимовлияний, бытований и распространений бродячих сюжетов может быть почти бесконечным. Примеры устной передачи бродячих сюжетов мы видим в новелле (фабльо) и сказке.
Особенно типичные примеры бытования бродячих сюжетов дает сказка . Такова напр. русская сказка о Шемякином суде, родиной которой (согласно исследованиям) является Восток, а именно Индия, и параллели которой можно видеть в тибетском сказании, в сказке о каирском купце, в современных персидских сказках, в итальянских новеллах Джовании Серкамби, в английских стихах о водовозе Бусотто и т. д. Так же прочны бродячие сюжеты и в баснях, но здесь преобладает письменная передача.
Обычно бродячие сюжеты каталогизируются двумя Одни исследователи кладут в основу каталога какой-либо особенно популярный сборник сказок («Сказки бр. Гримм») или новелл («Декамерон»), подбирая к нему параллели. Другие распределяют бродячие сюжеты по определенным тематическим рубрикам, выделяя напр. следующие типы С. б.: героические, повествующие гл. обр. о славных подвигах героев, витязей, богатырей и пр.; таков напр. бродячий сюжет «бой отца с сыном» и пр.; мифологические или волшебно-сказочные, в основу которых легли предания о змеях, волшебных птицах, чудо-девице, скатерти-самобранке и пр. персонажах и предметах волшебных сказок; таков напр. бродячий сюжет в сказках и былинах о Змее Горыныче и спрятанной смерти и пр.; сказочно-бытовые, повествующие о бытовых явлениях, нашедшие отражение в сказке; таковы бродячие сюжеты о мачехе и падчерице, о похищении жен и девушек как отголосок обычая «умыкания» и пр.; новеллистически-бытовые (сатирически-бытовые); таковы бродячие сюжеты в ряде анекдотов о глупцах, в новеллах о вероломных женах и вдовах, в сказках про попа и мужика и пр. Разумеется, оба классификации бродячих сюжетов в равной мере условны. http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/leb/leb-1511.htm
http://www.bestreferat.ru/referat-74244.html
Ж. Польти предложил 36 сюжетов, к которым сводятся известные пьесы. Многочисленные попытки дополнить этот список, только подтвердили верность исходной классификации основных (или бродячих) сюжетов, а именно:
Мольба

Месть, преследующая преступление
Месть, близкому за близкого
Затравленный
Внезапное несчастье
Жертва кого-нибудь
Бунт
Отважная попытка
Похищение
Загадка
Достижение
Ненависть между близкими
Соперничество между близкими
Адъюлтер, сопровождающийся убийством
Безумие
Фатальная неосторожность
Невольное кровосмешение

Любовна лірика Б. Л. Пастернаку, по – моєму, є однієї зі складових частин глобального гуманізму творчості поета. У віршах, присвячених улюбленим жінкам, як би є присутнім заклик вдивитися, вслухатися, вчувствоваться в мир його душі, але в жодному разі не вторгатися в нього. І сам поет ніколи не вторгався в душі улюблених, але саме – вчувствовался й вслухувався. От фрагмент одного з перших віршів про любов:

Я теж любив, і вона жива ще.

Всі так само, котячись у ту початкову рань,

Коштують часи, зникаючи за краєчком

Мгновенья. Всі так само тонка ця грань…

Ліричний герой говорить про любов у минулому часі, але розчарування немає. Він розуміє, що сама по собі любов допомагає перебороти суєту й вульгарність миру й тому про погаслій колись іскру любові нерозумно шкодувати. Це однаково хоч і коротке, але звільнення духу від нелюбові. Пастернак з філософською глибиною відображав у своїх віршах саме це достоїнство найвищого людського почуття

Пастернак уважав, що досягнення змісту любові рівносильно розгадці змісту буття, і, навчений гірким досвідом, писав:

Любити інших – важкий хрест…

Біль розриву випробував і він. У його циклі «Розрив» чується справжній стогін душі, що втрачає любов. Але хочу відзначити знову, що й тут почуття ліричного героя Пастернаку далекі від розчарування, сарказму й т.д. Він перемагає, а не переборює свій біль:

Об сором, ти в тягар мені! Об совість, у цьому ранньому

Розриві стільки мрій, наполегливих ще!

Коли б, людина, – я був порожнім собраньем

Скронь і губ, і око, долонь, плечей і щік

Ліричний герой, навпаки, бачачи розчарування улюбленої, остерігає її від цього згубного почуття:

Розчарувалася? Ти думала – у світі нам

Розстатися за реквіємом лебединим?

Розраховуючи на горі, зіницями розширеними

У сльозах, приміряла їхня непереможність?

Поет будує метафору на питаннях улюбленої, які вже самі в собі несуть відповідь

Віршам про любов Пастернаку властиві особлива музикальність і, я б сказав, чарівне підсвічування ассоциативности: «Нікого не буде в будинку…»; «Ти як майбутність увійдеш».

Чуйне серце поета з особливою теплотою відкривалося назустріч жінкам, душі яких, минулого рівні йому по художньому сприйняттю миру й любові. Це – Ганна Ахматова й Марина Цветаева. Поет обом присвятив вірші. Вони цікаві не пристрастю фізичної, але духовної

Ганні Ахматової:

Мені здається, я підберу слова,

Схожі на вашу первозданність

А помилюся, – мені це трынь – трава,

Я однаково з помилкою не розстануся

И – Марині Цветаевой:

Ти вправі, вивернувши кишеню,

Сказати: шукайте, рийтеся, шарте

Мені однаково, чим сир туман

Будь – яке минуле, як ранок вмарте.

Яким преклонінням перед величезністю щиросердечної краси цих жінок струменіють присвяти. Рефреном у тій і іншій присвяті проходить – «однаково», як би підтвердженням, що велич душі людської в любові й шляхетності не залежить ні від яких зовнішніх обставин, крім Бога, а Бог завжди за любов

Единосущность любові й поезії Пастернаку завжди буде співзвучна читачам його віршів

Любовна лірика Б. Л. Пастернаку, по – моєму, є однієї зі складових частин глобального гуманізму творчості поета. У віршах, присвячених улюбленим жінкам, як би є присутнім заклик вдивитися, вслухатися, вчувствоваться в мир його душі, але в жодному разі не вторгатися в нього. І сам поет ніколи не вторгався в душі улюблених, але саме – вчувствовался й вслухувався. От фрагмент одного з перших віршів про любов:

Я теж любив, і вона жива ще.

Всі так само, котячись у ту початкову рань,

Коштують часи, зникаючи за краєчком

Мгновенья. Всі так само тонка ця грань…

Ліричний герой говорить про любов у минулому часі, але розчарування немає. Він розуміє, що сама по собі любов допомагає перебороти суєту й вульгарність миру й тому про погаслій колись іскру любові нерозумно шкодувати. Це однаково хоч і коротке, але звільнення духу від нелюбові. Пастернак з філософською глибиною відображав у своїх віршах саме це достоїнство найвищого людського почуття

Пастернак уважав, що досягнення змісту любові рівносильно розгадці змісту буття, і, навчений гірким досвідом, писав:

Любити інших – важкий хрест…

Біль розриву випробував і він. У його циклі «Розрив» чується справжній стогін душі, що втрачає любов. Але хочу відзначити знову, що й тут почуття ліричного героя Пастернаку далекі від розчарування, сарказму й т.д. Він перемагає, а не переборює свій біль:

Об сором, ти в тягар мені! Об совість, у цьому ранньому

Розриві стільки мрій, наполегливих ще!

Коли б, людина, – я був порожнім собраньем

Скронь і губ, і око, долонь, плечей і щік

Ліричний герой, навпаки, бачачи розчарування улюбленої, остерігає її від цього згубного почуття:

Розчарувалася? Ти думала – у світі нам

Розстатися за реквіємом лебединим?

Розраховуючи на горі, зіницями розширеними

У сльозах, приміряла їхня непереможність?

Поет будує метафору на питаннях улюбленої, які вже самі в собі несуть відповідь

Віршам про любов Пастернаку властиві особлива музикальність і, я б сказав, чарівне підсвічування ассоциативности: «Нікого не буде в будинку…»; «Ти як майбутність увійдеш».

Чуйне серце поета з особливою теплотою відкривалося назустріч жінкам, душі яких, минулого рівні йому по художньому сприйняттю миру й любові. Це – Ганна Ахматова й Марина Цветаева. Поет обом присвятив вірші. Вони цікаві не пристрастю фізичної, але духовної

Ганні Ахматової:

Мені здається, я підберу слова,

Схожі на вашу первозданність

А помилюся, – мені це трынь – трава,

Я однаково з помилкою не розстануся

И – Марині Цветаевой:

Ти вправі, вивернувши кишеню,

Сказати: шукайте, рийтеся, шарте

Мені однаково, чим сир туман

Будь – яке минуле, як ранок вмарте.

Яким преклонінням перед величезністю щиросердечної краси цих жінок струменіють присвяти. Рефреном у тій і іншій присвяті проходить – «однаково», як би підтвердженням, що велич душі людської в любові й шляхетності не залежить ні від яких зовнішніх обставин, крім Бога, а Бог завжди за любов

Единосущность любові й поезії Пастернаку завжди буде співзвучна читачам його віршів