Какова роль природы в идейном содержании поэмы мцыри

Все действие произведения разворачивается на фоне кавказской природы, пышной и роскошной, которая сама по себе – олицетворение свободы для Мцыри. Более того, автор подчеркивает слияние своего героя с природой: «О, я, как брат, обняться с бурей был бы рад» , «глазами тучи я следил» , «рукою молнии ловил» .

Цветущий сад, который Мцыри увидел в первое утро своей свободы, дал почувствовать герою необъятность окружающего мира, его гармонию и красоту. Буря, разыгравшаяся в ночь побега послушника, и горный поток близ чудесного сада – все они стали друзьями Мцыри. Лермонтов показывает, что природа дала юноше то, что не могли дать вырастившие его монахи и монастырские стены. Только на воле Мцыри почувствовал единение со всем миром, только здесь он ощутил себя по-настоящему гордым и свободным.

Хотя на свободе Мцыри пробыл недолго, эти три дня стали самым сильным воспоминанием в его жизни. Перед смертью юноша видит зеленые холмы, темные скалы, пышные луга и покрытые снегом горы его далекой родины. И среди воспоминаний об отце, о его оружии, о рассказах стариков, о песнях своих сестер возникает у Мцыри и картина того, как мальчиком он играл близ горного потока:

В ущелье там бежал поток,

Он шумен был, но неглубок;

К нему, на золотой песок

Играть я в полдень уходил.

Интересно, что о речке здесь говорится как о живом человеке, о друге, с которым хочется общаться и играть. Только природа, в отличие от людей, никогда не обидит, не сделает больно и не станет ограничивать твою свободу. 

Пару тижнів тому я прочитав оповідання Джеймса Олдріджа «Останній дюйм». Воно мені дуже сподобалося. Дійсно, ті події, які випали на долю 43-річного льотчика Бена та його 10-річного сина Деві, є ні чим іншим, як духовним випробуванням.

Разом з тим, фінал цього твору досить передбачуваний. При цьому я не читав в Інтернеті спойлери та не дивився однойменний фільм.

На початку оповідання Бен вчить Деві правильній посадці літака. Вже тоді я здогадався, що за сюжетом хлопчикові доведеться виконувати функції пілота. І потім моя впевненість тільки зміцнювалася. Наприклад, коли син спитав батька, чи хтось заходить коли-небудь до Акулячої бухти, куди вони прилетіли, а той заперечливо похитав головою. Або коли Бен, нехтуючи всіма правилами безпеки, заманював акул для фотографування. Як він міг так ризикувати своїм життям?! Адже вже не молода, а навчена досвідом людина, на яку покладено відповідальність за сина…

Мене не дивує той факт, що Бен з Деві змогли подолати важке випробування долі та досягти аеродрому Каїра. Правильно сказав лікар-єгиптянин, що вся справа в адреналіні, «у великому нервовому шоці». В екстремальних ситуаціях діями людини керує потужний інстинкт самозбереження. Тому людина здатна проявляти надможливості, щоб використати свій шанс на порятунок.

На мою думку, не можна вважати, що Бен з Деві здійснили героїчний вчинок. Вони врятували не чужі, а власні життя. І зробили це тому, що не мали іншого вибору. Але варто зазначити, що кожен з них — сильна особистість з внутрішнім стрижнем. Звичайно, більшого захоплення заслуговує 10-річний Деві — ще дитина, але вже з твердим чоловічим характером. Саме завдяки цьому характеру недитяче духовне випробування і було успішно пройдено.

Последний дюйм» (англ. The Last Inch) — рассказ (повесть) английского писателя Джеймса Олдриджа, получивший большую популярность в СССР, где он был экранизирован почти сразу же после публикации. Впервые опубликован в русском переводе Елены Голышевой и Б. Изакова в журнале «Огонёк» в 1957 году[1]. На английском языке был опубликован в 1959 году[2] в сборнике рассказов Олдриджа Gold & Sand в лондонском издательстве Bodley Head. В том же году вышел в СССР в составе сборника рассказов писателя[3].

Объяснение:

типа так просто я не понял что ты написала