Чому пригоди дон кихот називається трагекомедією

Трагедія - це драматичний твір, у якому піднімаються важливі проблеми, що виникають у суспільстві, які не мають вирішення з певних причин, часто це призводить до смерті персонажів твору. Комедія - це також драматичний твір, у якому висміюються людські недоліки чи вад суспільства. Трагікомедія - це поєднання ознак цих двох видів драми: трагічне у смішному чи навпаки. Дон Кіхот прагнув установити на землі справедливість, боровся за краще життя. Але виходило це в нього доволі комічно. Всі, кого захищав гідальго, в кінці кінців потерпали від нього, а не були у виграші. І підпасок, якого Дон Кіхот захищав, і похоронна процесія, і боротьба з вітряками викликають у читача сміх, хоча треба плакати від недолугих вчинків головного героя.   
   

Я выбираю дорогу добра. Добрые дела всегда приятны другим людям. Плохих дел лучше избегать, так как они могут могут навредить не только окружающим, но и тебе! Не даром существует золотое правило нравственности:"Относись к другим так, как хочешь, чтобы относились к тебе". Зло, причененное другим людям, всегда к тебе возвращается! Но нужно бескорыстно, то есть не ради своей выгоды. В современном мире людям нужны только их кошельки, а бедная жизнь других людей их не волнует!

Всегда будь добрым по отношению к другим!!!

Объяснение:Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя "Тарас Бульба". Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: "За образу не подивлюся і не зважу ні на кого".

Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. ...Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".

Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. "За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".

Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Андрій спочатку теж "увесь поринув у чарівну музику куль і мечів". Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.

Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі.Тому й загинули-один патріотом,а другий зрадником