Нужен план по алым парусам. не краткий пересказ глав, а план.

Объяснение:

Поезію Лесі Українки часто називають мужньою. І не дарма, Адже думами вона нерідко сягала висоти неба, поринала глибоко у води морські, а сама в цей час могла бути прикута до ліжка. Але вона ніколи не втрачала надії та сили духу, не впа­дала у відчай, а ще й підтримувала близьких. Що давало дівчині задоволення, ро­било щасливою? Про що вона мріяла? Відповіді на ці запитання знаходимо у ві­рші «Хотіла б я піснею стати».

Провідним мотивом поезії є мотив вільної творчості-польоту. Лірична героїня мрійлива, романтична, вона прагне перетворення світу, для себе бажає мужності, твердості, оптимізму й сили духу. Щоб яскравіше й переконливіше передати свій стан, вона використовує художні образи пісні, зорі, моря, мрії, щастя таємного.

Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Остання строфа поезії — це згусток енергії та почуттів. Відчувається, що лі­рична героїня — сильна особистість.

Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

Почуття героїні передаються за до влучних і справедливих художніх засобів. Епітети «хвилину ясну», «яснії зорі», «співом дзвінким», «хвилі прозорі», «щастя таємне» свідчать про те, що душа у неї чиста, що сповнена оптимізму, налаштована на добро та відкрита всьому но­вому та світлому. Вона думкою охоплює весь бажаний для неї світ: і зорі, і море. І таке прагнення героїні передається за до метафор «піснею стати», «вільно по світі літати», «полинути співом дзвінким».

Із поезії Лесі Українки, як і з її життя, ми можемо черпати оптимізм, силу духу, потяг до високого і світлого.

Природа писателю глубже проникнуть в изображаемое событие, охарактеризовать героя, точнее определить время и место действия. В своих произведениях И. С. Тургенев не раз пользуется описаниями природы, которые делают художественный текст выразительнее, красочно богаче. Например, в основе названия одного из рассказов цикла «Записки охотника» – точно указанное место, Бежин луг, на котором разворачиваются основные события произведения. Заблудившись, рассказчик вышел к Бежину лугу, где и познакомился с крестьянскими ребятишками, которые говорили о народных поверьях, приметах, веры людей в добрых и злых духов. Рассказ «Бежин луг» начинается с описания прекрасного летнего июльского дня. Здесь И. С. Тургенев использует эпитеты: «заря… разливается кротким румянцем» , «солнце – не огнистое, не раскаленное» , «лиловый… туман» , «цвет небосклона, легкий, бледно-лиловый» , метафоры: «солнце… мирно всплывает» , «облака… почти не трогаются с места» , «краски все смягчены» , сравнения: «облака исчезают… как дым» , «как бережно несомая свечка… вечерняя звезда» , которые передают красоту, разлитую в природе. Пейзажные зарисовки отражают отличное настроение, прекрасные впечатления рассказчика. Состояние безмятежного покоя, тишины, исходящее от природы, передается и читателю, который становится как бы соучастником событий и чувствует, так же как и рассказчик, все грани июльского дня и наступающего вечера: и «алое сияние… над потемневшей землей» , и «печать какой-то трогательной кротости» , и «накопившийся зной» , и запах полыни, ржи, гречихи. Смена пейзажа передает изменяющееся настроение рассказчика, его тревогу, волнение. Вместо ярких красок летнего дня появляются темные и черные цвета: «темным и круглым буром» , «угрюмый мрак» , «чернея» , «синеватая воздушная пустота» . Природа отражает состояние охотника, поэтому используемые писателем эпитеты и метафоры создают атмосферу страха: в лощине «было немо и глухо» , «места, почти совсем потонувшие во мгле» , «нигде не мерцал огонек, не слышалось никакого звука» , «очутился над страшной бездной» . Вместе с рассказчиком читатель тоже ощущает страх и волнение. Таким образом, пейзаж в рассказе «Бежин луг читателю глубже передать изменяющееся настроение рассказчика. И. С. Тургенев – мастер пейзажных зарисовок, поэтому природа у писателя – тот художественный образ, который раскрывает психологическое состоние героев.