1. чем понравилась повесть "ася"? 2. чем были неудовлетворены

1. Мне не понравилось то, как в развязке Н.Н начал обвинять Асю, предъявлять ей претензии. Я считаю, это нужно было сделать в более мягкой форме. Или характер Н.Н попросту не выдержан
2. Понравилась повесть тем, что в конце Н.Н все же пытался найти Асю. Тургеневым употреблены такие слова как «напал на след». И понравилось то, как после ситуации, где Н.Н обвиняет Асю, он почти сразу же раскаялся в содеянном Не всякий может признать свои ошибки

Павло Глазовий народився ЗО серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області у родині хлібороба. Його предки носили козацьке прізвище Окань. Але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. Існує версія, що слово «Окань» пов'язане з мірою довжини в Київській Русі.
11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.
Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.
Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. Після блокади Павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. Це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.
І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво».
Був членом Спілки письменників України з 1968 р. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (1997).
Помер Павло Глазовий 2004 р.
Його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. Життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, мистецтво... Постать визначного українського сміхованця Павла Прокоповича Глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. У виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. Він був лауреатом Літературної премії імені Остапа Вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». Можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно

Ленский всем сердцем любил Ольгу, но счастье его было недолгим. Ольге было выгодно пользоваться Ленским: богатый, красивый, его все любили и уважали. Но истинных чувств она к нему не испытывала, поэтому после того, как Ленский погиб в дуэли, она преспокойно вышла за другого.

Он сердцем милый был невежда,

Его лелеяла надежда,

И мира новый блеск и шум

Ещё пленяли юный ум".

"Но Ленский, не имев, конечно,

Охоты узы брака несть…"

"Они в саду, рука с рукой,

Гуляют утренней порой…

Он только смеет иногда,

Улыбкой Ольги ободренный,

Развитым локоном играть

Иль край одежды целовать".

"И, полны истины живой,

Текут элегии рекой"…

"Не в силах Ленский снесть удара;

Проказы женские кляня…"

"Две пули - больше ничего -

Вдруг разрешат судьбу его".