Надо д. и. фонвизин недоросль. читательский дневник эпитеты, метафоры и др.

Эпитеты (яркие, образные прилагательные):

деликатного сложения, друг мой сердечный, радостное известие, изрядный вымысел, дорогого гостя,

Метафоры: тайна сердца моего, таинство души моей, счастье на роду ему написано; всякое слово врезано было в сердце

Сравнения: И тебя, мой батюшка, видно, воспитывали, как красную девицу; Бредит, бестия! Как будто благородная!

Риторические вопросы: Скажи, болван, чем ты оправдаешься? А извозчики-то на что ж? Каково это?

Использование «говорящих» имен и фамилий: Простакова, Скотинин, Вральман, Стародум, Правдин

Афоризмы:

Риторические обращения: Скажи, болван, чем ты оправдаешься?Ведомо, батюшка. А ты, скот, подойди поближе. Не говорила ль я тебе, воровская харя, чтоб ты кафтан пустил шире

Использование грубой, вульгарной, бранной лексики: «скот», «воровская харя», «болван», «собачья дочь», «канальи», «харя»

Использование фольклорных элементов: «счастье на роду ему написано», «где гнев, там и милость»

Детские годы Николеньки Иреньева были беспокойны, он испытал много нравственных страданий, разочарование в людях, в том числе и самых близких для него. Толстой рисует, как постепенно перед Николенькой раскрывается несоответствие внешней оболочки окружающего мира и истинного его содержания. Николенька Иреньтьев постепенно уясняет, что люди, с которыми он встречается, не исключая самых близких и дорогих для него людей, на деле вовсе не такие, какими хотят казаться. Он замечает в каждом человеке неестественость и фальшивость, и это развивает в нём беспощадность к людям.

    Твір-роздум на морально-етичну тему за трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

Найзнаменитіша і найтрагічніша історія кохання - це безсумнівно трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Це історія про сварки і союз, про юнацький максималізм і людські переживання. Відомо, що англійський драматург, Вільям Шекспір, переказав у своїй художній манері історію двох закоханих, про яких існувало народне сказання в літературі Італії.

У п'єсі піднімаються традиційні для розуміння проблеми: сила любові і ненависті, батьки і діти, борг і особисті бажання. Читаючи твір, ми поринаємо у світ юнацької пристрасті, закоханості між головними героями. Їхні почуття засновані на любові з першого погляду. Буря емоцій штовхає Ромео і Джульєтту на необдумані вчинки. Діти ворогуючих кланів, Монтеккі і Капулетті, вони стоять «на краю обриву», готові розірвати будь-які сімейні узи зі своїми рідними. Чи справжнє їхнє кохання? Хочеться вірити, що саме такими мають бути справжні почуття. Мені здається, що в юному віці серця найбільше відкриті для любові, коли це почуття надихає і забарвлює світ в різнокольорові відтінки, коли хочеться дихати одним повітрям і радіти життю. Все або нічого - такий підсумок трагедії Шекспіра.

 Автор, порушуючи тему ворожнечі між родинами Капулетті і Монтеккі, показує читачеві-глядачеві лише молодих людей з різних сімей, які намагаються самоствердитися за рахунок інших, адже це б випробувати кращі клинки Верони, помірятися кулаками. І тут виникає питання про силу ворожнечі між сім'ями, наскільки вона мала місце в дійсності. Мені здається, що саме юнацька незрілість і привела до сумних подій, вбивства Тибальта, а потім і трагічної загибелі Ромео і Джульєтти.

 Завдяки поетичній мові трагедії «Ромео і Джульєтта» перед нами виникають і акцентуються картини моралізаторства. Людиною рухають її внутрішні принципи. Хіба не було іншого шляху для цієї пари? Чому не можна було втекти, якщо така сила їх любові, розповісти свої батькам? Тоді що сильніше: честь або кохання? Ми віримо в те, що самі собі малюємо. Ми бачимо те, що хочемо побачити. У цій трагедії юнацький максималізм якнайкраще описує й передає всю гаму почуттів ще недоспілої особистості, коли існує тільки одне правильне рішення, коли людина не шукає або не бачить інших обхідних шляхів.

 Цікавою, на мій погляд, є тема влади і всевладдя в трагедії В.Шекспіра, де батьківська влада, бажання видати Джульєтту за Паріса, розуміння якогось боргу меркне перед владою Бога. Що судилося, того не минути. Навіть сам монах, порушує прийняте правило питати благословення у батьків закоханих, сам сприяє їх союзу і всіляко намагається їм до проявляючи справжній гуманізм. Таким чином, підкреслюється, що не існує ніякої земної влади, тільки Божа воля. Мораль прекрасної трагедії В.Шекспіра, на мій погляд, полягає в тому, що щирість і любов, що вірою, повинні правити світом, а не покірність старим звичаям і обмеженим громадським нормам.

Объяснение: