Характеристика головних героїв джури козака шайки

Дід Кудьма – таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудовувати свою долю. Та саме життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне життя прожив. Важке й чисте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм».

Дід Кібчик основу його характеру складає внутрішня потреба повністю реалізувати себе на користь ближнім, передати накопичений за довге життя досвіт і мудрість, озвучує основні поєднуючі ідеї в творі та слугує своєрідним каталізатором дії (гуртує ватаги, знаходить місце для фортеці, вигадує всілякі військові хитрощі

Демка Дурна Сила Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів.

Юзеф Тишкевич Служить двом хазяїнам: панові Кобильському та татарському вельможі Іслам – беку, навіть має його охоронний знак, наводить татар на українські села, продає татарам відомості про козаків, грабує та вбиває в плавнях одиноких добичників (з дозволу і покровительства пана Кобильського), підступний і жорстокий, хитрий, скупий, ниций, брехливий дбає лише про власні інтереси. Загинув, коли втікав з поля бою, від стріл татар .

Санька і Грицика

Друзі-підлітки, які долею випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом Воронівкою. Самостійні, наполегливі, смілив кмітливі, відчайдушні; володіють шаблею (дерев’яною), гарно на коні тримаються.

«Ми не діти, – набурмосився Грицик. – Ми з лука вміємо стріляти, правда ж, Саньку? І на шаблях б’ємося. І підкрадаємося так, що ніхто й не побачить». Ставши на свій шлях, хлопці вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування.

 Вакула-кузнец — главный герой повести "Ночь перед Рождеством", открывающей вторую часть «Вечеров».

    В. влюблен в капризную дочь богатого козака Корния Чуба, черноокую семнадцатилетнюю Оксану. Та в насмешку требует добыть для нее черевички (туфельки), какие весят сама царица, — иначе не выйдет замуж за В.; кузнец бежит из села с намерением никогда в него не возвращаться — и случайно прихватывает мешок, в который его мать, сорокалетняя ведьма Солоха, спрятала ухажера-черта, когда нагрянули к ней другие кавалеры. Повторив сюжетный ход повести о»Шв. Иоанне, архиепископе Новгородском,»Шв. Антонии Римлянине, В. исхитряется оседлать черта и, угрожая тому крестом, отправляется в Петербург. Смешавшись с толпой запорожцев, проникает во дворец; выпрашивает у Екатерины Великой царские черевички. Тем временем напуганная Оксана успевает без памяти влюбиться в кузнеца, понапрасну ею обиженного и, может статься, потерянного навсегда. Черевички доставлены, но свадьба состоялась бы и без них.

    От сцены к сцене тональность повествования все мягче, все насмешливее; образ «мирового зла», с которым предстоит совладать кузнецу, все несерьезнее. Развязывая мешок с чертом, В. задумчиво произносит: «Тут, кажется, я положил струмент свой»; и на самом деле — нечистой силе предстоит послужить «струментом» ловкому кузнецу; не и жалобно-комичная черта: «Отпусти только душу на покаяние; не клади на меня страшного креста!»

    Как большинство героев «Вечеров», В. прописан в полулегендарном В данном случае это условный «золотой век» Екатерины, накануне отмены запорожской вольницы, когда мир не был еще так скучен, как сейчас, а волшебство было делом обычным, но уже не таким страшным, как прежде. Ведьмы и демоны не то чтобы приручены, но уже не всевластны и подчас смешны. Черт, верхом на котором путешествует В., — «спереди совершенно немец», с узенькой вертлявой мордочкой, кругленьким пятачком, тоненькими ножками. Он скорее похож на «проворного франта с хвостом», чем на черта, избиваемого во время Страшного суда грешниками, каким изобразил его В. (В. не только кузнец; он еще и богомаз) на етене церкви, до петербургского вояжа. И тем более не похож он на того страшного дьявола в аду, какого В. намалюет позже, «во искупление» этой поездки («такого гадкого, что все плевали, когда проходили мимо бач, яка кака намальована!»). Больше того, самый образ оседланного черта отражен во множестве сюжетных зеркал (мать В., «черт-баба» ведьма Солоха, в самом начале повести неудачно приземляется в печке — и черт оказывается верхом на ней; отец Оксаны Чуб, один из многочисленных ухажеров Солохи, спрятан в мешок, где уже сидит дьяк); то, что смешно, уже не может быть до конца страшно.

   

Ходит по лесу осень, развешивает по кустам и травам хрустальные сети паутины, убирает в золото осинки и березки. Первые палые листья запестрели на влажных дорогах, на тихих, потемневших водах речных заливов.

1. Эпитеты: хрустальные нити, на влажных дорогах, на тихих, потемневших водах

2. Олицетворение: ходит осень, листья запестрели

3. Метафора: хрустальные сети паутины, ходит по лесу осень, осень убирает в золото осинки и берёзки

4. Метонимия: убирает в золото

5. Ряды однородных членов:  осень ходит, развешивает, убирает

Объяснение: