Написать краткое содержание сказки про жену змея горыныча. писатель юрий коваль

Жили три брата. У каждого из них было по две собаки.
И вот однажды все они – три брата, шесть собак – отправились гулять по белу свету. Один брат со своими собаками пошёл налево. Другой – направо. А третий, самый младший в королевский город. 
Город был в панике. Девятиглавый Змей Горыныч ходил по Главной площади. И велел королю, чтобы он отдал ему свою дочку.Увидела принцесса младшего брата-влюбилась.В общем, через недельку сыграли свадьбу, и младший брат стал жить со своею принцессой в королевском трёхэтажном дворце.Один раз пошёл он погулять к морю.Только подошёл он к морю – вдруг бежит на берег тяжёлая волна. Это была жена Горыныча.Взмахнула она своей косой – и в то же мгновенье младший брат превратился в камень.Только пришёл средний брат на морской берег – выходит из волны жена Горыныча.Она его в камень превратила.Не успел оглядеться старший брат – бежит на берег волна, рассыпается по песку и выходит на берег жена Змея ГорынычаПотянули собаки за рукава в разные стороны, и вдруг – трах-бах – из одной жены Горыныча получились две молодые девушки. Да такие на вид милые и скромные, что просто удивительно! Старший брат сразу обомлел. Тогда одна девушка подошла к камням и дотронулась до них веточкой черёмухи. Зашевелились камни на морском берегу, посыпались с них песок да пыль – и встали два брата и их собаки, живые и невредимые. Тут кинулись братья целоваться да обниматься, а потом пошли все в королевский город.Потянули собаки за рукава в разные стороны, и вдруг – трах-бах – из одной жены Горыныча получились две молодые девушки. Да такие на вид милые и скромные, что просто удивительно! Старший брат сразу обомлел. Тогда одна девушка подошла к камням и дотронулась до них веточкой черёмухи. Зашевелились камни на морском берегу, посыпались с них песок да пыль – и встали два брата и их собаки, живые и невредимые. Тут кинулись братья целоваться да обниматься, а потом пошли все в королевский город.

Миша и Джим Хокинс похожи, тем, что они смышлённые, умные и сообразительные мальчики. 
Миша храбрый, потому, что, когда пришёл Никитский (главный злодей книги " Кортик ")он не побоялся, а стал отважно защищать своего старого друга Полевого. Он получил тяжкие ранения, но и этого Миша не побоялся. 

Джим Хокинс доктору Ливси, уважал и ценил его. 
И самое главно, то что-оба мальчика к окончанию книг повзрослели, возмужали, и научились держать слово, отвечать за совершёенные поступки. 

Оба героя очень любят путешествовать, разгадывать тайны, искать клады, совершать необдуманные поступки. Главные герои взрослеют. Необдуманные поступки главных героев произведений оборачиваются ко всеобщей пользе.

Слово про похід Ігорів.
«Слово...» в гомоні століть із сльозами змішане
Пишне, загадкове, нетлінне, старовинне, але кожного разу нове... Таким постає переді мною «Слово про похід Ігорів» — пам'ятка, знахідка якої розбила вщент усі минулі уявлення про рівень давньої літератури України-Русі, породила стільки суджень, гіпотез, дискусій, що й зараз її авторство, час написання та навіть жанр оповиті ореолом особливої таємничості. Щоб зрозуміти його істинну цінність, досить уявити себе шукачем золота десь в Ельдорадо: просіявши сотні камінчиків, ви нарешті знаходите цей єдиний — золотий, сяйво якого не тільки не згасає, але розпалюється з плином часу, захоплюючи все нові й нові покоління шукачів коштовного в літературі.
Що ж являє собою цей твір, написаний ще в XII ст. людиною, яка глибиною й актуальністю своїх поглядів перевершила своїх сучасників на декілька століть? Хтось називає його піснею, хтось поемою, але художні та композиційні ознаки «Слова...» виходять за межі всіх жанрів. Багатство, барвистість мови, влучність метафор, а головне, емоційність, чуттєвий світ автора, його розуміння суспільних проблем і небажання говорити «старими словами ратних повістей» визначають глибокий громадянський пафос твору, його історичну значущість. Автор, ставлячи в центр насправді незначну історичну подію — поразку князя Ігора в битві з половцями 1185 року, виносить її на духовний рівень, задумуючись над причинами провалу, знаходить можливість говорити про ситуацію на Русі загалом, викриваючи егоїзм, зухвалість, жадобу як головні слабкості князів руських. Насичуючи твір містичними образами природи, знаменнями, іменами давніх богів, фольклорними засобами, невідомий майстер робить його ближчим, зрозумілішим для простого люду. Але справжнім криком народної душі стає «плач» княгині Ярославни, яка уособлює в собі сум, вірність, готовність до самопожертви руських жінок. Цей влучний, поетичний образ поборов стереотипи, підніс роль жінки, став прототипом для багатьох майбутніх жінок-страдниць, жінок-берегинь.
Але уся «сіль», все те, що змушує замислитись над «Словом...» у наш час, головним чином, вміщене у «золотому слові Святослава», який засуджує своїх синів, а також інших князів за невміння та небажання об'єднати національні сили заради держави, народу. Чи не ту ж ситуацію ми гаємо зараз? Невже вісім століть минуло, а ми все ще хворіємо цим синдромом «хати с краю»? На жаль, так. І боляче усвідомлювати, що слово, яке раніше було на вагу золота, зараз усього лиш іграшка в руках сучасних журналістів, письменників, політиканів... «Слово — прізвище думки тепер, а частіше її псевдонім» — гірка правда Ліни Костенко. Так бережімо ж пройняте патріотичним болем, загартоване віками «Слово...», що своєю справжністю, вирощеною на сльозах народного автора, оригінальністю форми та змісту, незгасимою актуальністю заслуговує на почесне місце в наших душах.