Краткое содержание к.паустовский старый повар 5-6 предложений

стоит ветхий домик, в котором умирает старый повар. всю жизнь он провёл у богатого аристократа. повар не любил священников, но когда придёт время отправляться в иной мир, придётся исповедать их. он попросил свою дочь выйти на улицу и привести случайного человека. пришёл молодой музыкант, как далее выяснилось, это был сам Моцарт. музыкант пошёл к умирающему, чтобы сыграть мелодию на клавесине. игра была завораживающей  и тронула сердце повара. играя, Моцарт сочинил мелодию, которая вскоре покорила весь мир своей красотой. так композитор и старый повар друг другу.  Один из них в самом конце своей жизни ощутил всю красоту музыки, а второй – написал мелодию, которая тронула до глубины души далеко не одного человека.

да тут не 5 предложений, но надеюсь

В начале рассказа: 

Бал – чудесный, зала – прекрасная, буфет – великолепный, музыканты – знаменитые, мотив мазурки звучит беспрерывно. 

Варенька – в белом платье, в белых перчатках, в белых башмачках. У нее “сияющее, разрумянившееся лицо с ямочками и ласковые, милые глаза”. 

Отец Вареньки – красивый, статный свежий с белыми усами, белыми бакенбардами с блестящими глазами, радостной улыбкой, широкой грудью, сильными плечами и длинными стройными ногами. 

Иван Васильевич – доволен, счастлив, блажен, добр, смотрит с восторженным умилением. 

- Чем объяснить, что в сцене бала все окружающее герой воспринимает “с восторженным умилением”? (Влюбленность, возвышенные чувства, близость любимой, молодость, красота) . 

Во второй части рассказа краски темнеют: 

что-то большое, черное, в весеннем мокром тумане, ломовые с дровами на санях, лошади под глянцевыми дугами с мокрыми головами, кузнец в засаленном полушубке, солдаты в черных мундирах, неприятная визгливая мелодия, страшная картина наказания. 

Полковник все тот же – с румяным лицом и белыми усами и бакенбардами. 

Контраст усиливается, когда рассказчик видит, как высокий, статный полковник сильной рукой в замшевой перчатке бьет по лицу малорослого, слабосильного солдата.

У країні Фармії правила цариця Фармакологія. Її назвали так тому, що в цій країні жили різноманітні лікарські трави, рослини. З латині „фармако” - ліки, „логія” - наука. Отже, фармакологія - це наука про ліки та лікарські рослини.

На одній грядці росли піон і нагідки. Піон був найважливіший, дуже гарний, духмяний. Ніхто не міг пройти повз нього, щоб не замилуватися чарівною квіткою. Нагідки були яскраво-руденькими, схожими на маленьке сонечко. А конвалія росла у тіні. Її майже не було видно, вона ховала свої ніжні білі дзвіночки під широким листям. Але всі, хто проходив поряд, казали:

„Ах, як чудово пахне конвалія”. Піон дуже сердився.

- Її ж зовсім не видно, але всі знають, що вона є. Це неподобство.

 Якось це почуло сонечко й каже:

- Ти такий гарний, піоне, але дурний. Давні люди дізналися про чудові властивості конвалії. Саме завдяки її запаху й дали їй латинську назву. Перший склад цього слова нагадує перший склад „кор”, що означає серце. А все тому, що настій конвалії лікує серцеві захворювання.

Нагідки, що почули цю розмову, теж обізвалися:

- А в нас теж є назва латинською - календула. Мазі, які виготовляють з нас, заживляють рани, а настоєм лікують шлунок і печінку.

Тут піон закивав головою і заявив:

- А моя назва латинською так і звучить - піон. Я теж корисна квітка - мною лікують нервові розлади. Я заспокоюю людей.

Сонечко весело замахало промінчиками і сказало:

- От бачите, ви всі корисні й потрібні.