Нужно выбрать несколько ответов (черыре) які з цих версій про безсмертя чи якісь суперсили пинті зустрічалися тобі на сторінках книжки? а: у пинті не одне серце, а два. коли одне працює, друге спить. б: у пинті в руках будь-яка тичка може стрельнути. має такий дар з малих літ. відколи з коня гепнувся. в: йде пинтя по лісі, бачить — бук височезний. а на самій маківці висить сорочка, шабля і рушниця. от думає пинтя: як би його дістати? залізти — дуже високо. уперся руками об дерево та й зломив його. а на сорочці написано: хто мене одягне — того жодна куля не візьме. а на шаблі витиснеш: сею шаблею пів- світа зарубаєш. а на рушниці пише, що нею півсвіта застрелиш. г: у пинті в долоні трава дев’ятисил зашита. і через се зело у руці його не мож убити. д: бо в нього є така чарівна галузка, якою він від куль, як від мух, відмахується. е: пинтя обидві ноги має ліві. тому ніколи не заблукає в лісі. і ходить нечутно. выберите все (4) правильные ответы

Я так понимаю раз сообщение, то нужно что-то краткое:

Блок Александр Александрович(1880 - 1921) русский поэт и драматург.Родился в семье профессора, воспитывался "сливками" питербурской интеллигентности.

Сочинять начал с пяти лет.
Первый сборник стихов назывался  "Стихи о прекрасной даме", 1904. Затем были написаны: "Город", 1908, и "Снежная маска", 1907.

Не завершённым является "Возмездии", 1910-1921, это годы Октяборьской революции (1917), которую Блок воспринял с энтузиазмом.

Последним произведением стала поэма "Двенадцать" 1920, где поэт использовал  грубый, жестокий язык, для передачи читателям всей серьёзности и значимости произведения.

Умер 7 августа 1921 года в Петербурге.

«Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал»

«його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага».

 «Стрункий, міцний, з чорними очима, темним молодим вусом» і жити в неволі для нього — гірше смерті, «ліпше загинути в багні, ніж жити в неволі»

«Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає не дочекається, коли злучиться з нею...»

 «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»

  «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово».