Роль україни в житті і творчості митців романтиків твір)

Объяснение:

Література кінця XVIII — початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.

Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та інші.

Що було властиве українським поетам-романтикам? Для стилю поетів-романтиків характерний піднесений виклад сюжету, мелодійність, пестливі мовні форми. Так, Віктор Забіла, відомий своїми романтичними поезіями про нещасливе кохання, писав:

Гуде вітер вельми в полі!

Реве, ліс ламає;

Плаче козак молоденький,

Долю проклинає.

Повтори й народнопісенна лексика зробили цю поезію народною піснею.

Поет-романтик М. Петренко відомий своєю піснею "Дивлюсь я на небо", що й сьогодні є популярною, її знають і співають вже не одне покоління українців.

Взагалі вірші поетів-романтиків тяжіли до ліро-епічних балад, у їх тематиці переважала туга за минулою славою рідного краю, любовна лірика, відчувався деякий меланхолізм нарікання на долю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика — дванадцять балад, написаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся".

За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші "Гетьман", "Козача смерть", "Степ", "Смерть бандуриста" — це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу історію, звичаї й обряди.

Всесвітньовідомі романси Євгена Гребінки "Очи черные, очи страстные",

"Ні, мамо, не можна нелюба любити" — це теж твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеністю.

Отже, поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбали про її визнання.

День Победы это Великий праздник.Это тот день, когда наши прадедушки, дедушки и просто герои победили фашистов. Война началась в 1941 году. Немецкие войска напали на наших солдат. Наши воины старались держаться до конца, им было тяжело но у них получилось.
         Во время войны было очень тяжело. Еды было мало, а семьи были большие, у солдат было очень мало сил на сражения, хлеб давали строго по 7 грамм. 
     У нас в городе осталось мало ветеранов, но даже тех кто умер мы помним. Ведь если бы не они возможно нас бы и не было. Они все сражались за нас, за будущее, за Родину.
          
          Я горжусь теми кто тогда воевал

Стихотворение А.С. Пушкина «Арион» написано в 1827 году. Известный читателям древнегреческий миф об Арионе был существенно изменен Александром Сергеевичем. В мифе корабельщики были врагами Ариона, а в стихотворении Пушкин сказано: «Нас было много на челне», то есть Арион считает себя членом команды. В мифе Арион после гибели корабля был дельфином, а в стихотворении Пушкина герой «на берег выброшен грозою». Такие отступления от мифа не случайны. Дело в том, что поэт приближает ситуацию стихотворения к русской жизни, к историческому потрясению – 14 декабря 1825 года. 
    Герои стихотворения – пловцы, отправившиеся в путешествие. У каждого на корабле своя работа: «иные парус напрягали, иные дружно упирали вглубь мощны весла…» Корабельщики дружно преодолевают препятствия, их ведет «кормщик умный», а герой, «беспечной веры полн», поет им, уверенный в том, что его талант, его песни пловцам в их нелегкой работе. Лирический герой, доверчивый, открытый, свободный, безусловно, очень близок автору. Пушкин тоже «пел, беспечной веры полн», не зная о готовящемся восстании, о замыслах его руководителей, не зная о том, какое «плавание» готовят его друзья. 
    Центральное событие стихотворения - «вихорь шумный», разбивший корабль, унесший жизни и кормщика, и пловцов. Это метафорическое изображение восстания декабристов, его разгрома. Для Пушкина события 1825 года были трагедией, штормом, кораблекрушением. Так же, как и поэт, Арион избежал гибели в шторме, он «на берег выброшен грозою». Но эта случайность не сломала героя, не заставила его отречься от друзей. «Я гимны прежние пою» - в этих словах и верность декабристам, и верность своим убеждениям, вере в справедливость.