Война и мир композиционные особенности ​

Композиция романа «Война и мир»

Роман-эпопея Л.Н.Толстого является практически единственным произведением русской литературы такого масштаба. В нем раскрывается целый пласт истории – Отечественная война 1812 года, военные кампании 1805-1807 годов. Изображаются реальные исторические личности, такие как Наполеон Бонапарт, император Александр I, главнокомандующий русской армией Михаил Иларионович Кутузов. На примере Болконских, Ростовых, Безуховых, Курагиных Толстой показывает развитие человеческих отношений, создание семей. Народная война становится центральным образом войны 1812 года. Композиция романа «Война и мир» Толстого многосложна, роман огромен по своему объему сведений, поражает количеством героев (более пятисот). Толстой показал все в действии, в жизни.

Объяснение:

В своей повести Гоголь изобразил бравых украинских казаков, настоящих воинов. Каждый из них готов отдать жизнь за родину, за ее независимость и свободу. В центре произведения Тарас Бульба и два его сына – Андрий и Остап.

Сам Тарас – истинный воин и патриот. Он беззаветно любит украинскую землю и своих товарищей: «...породниться родством по душе, а не по крови, может один только человек...». На борьбу с ляхами герой готов положить всю свою жизнь и принять смерть, если на то будет воля Божья. В таких же принципах старый казак учил и воспитывал собственных детей. После того, как те закончили бурсу, обучившись грамоте, забрал их с собой на Сечь, чтобы проверить в бою.

Остап вырос похожим на отца. Он прирожденный воин, преданный родине и товариществу. Молодой казак отлично управляется на поле боя, отец пророчит ему стать полковником. У Андрия же иной склад ума и характер, хоть он тоже хороший, бесстрашный воин. Младшему сыну Бульбы хочется любви, он тянется к красоте, аскетичные условия казацкого быта не доставляют ему радости.

Все три героя погибают. Андрий влюбляется в польскую девушку и становится предателем. Этого Тарас простить не может даже сыну и собственноручно его убивает: «Я тебя породил – я тебя и убью!». Остап же после яростного боя оказывается пленен ляхами. Пытки не могут его сломать, только в конце казни он зовет отца. Тот отзывается, находясь в толпе. Старший сын уходит из жизни героем. Сам Тарас позже тоже попадает в плен и его заживо сжигают на дереве. Он проявляет героизм во всем: стойко терпит боль и думает лишь о своих товарищах.

Автор показал силу духа и отвагу казацкого братства. Он отразил все лучшие качества, присущие борцам за свободу родной земли, показал всеобъемлющую любовь к отчизне и товарищам. Думаю, смерть каждого из героев задела читателя, не оставив равнодушным никого.

Новела-казка Гофмана “Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер”, поєднуючи два світи – казковий і реальний, розкриває багато глибоких філософських тем. Це й боротьба добра зі злом, і проблема людини й природи, тема кохання і буденності. Казка – фантастична картина світу, та в ній алегорія, що допомагає зрозуміти цей світ.

Що таке добро? Здається, зрозуміло – це коли комусь зробили добре. Але в казці добра фея робить добро нікчемному огидному Цахесу Цінноберу, просто жаліючи його каліцтво та його нещасну матір. Та чи оцінив добро Цахес? Адже фея сподівалася, що він почує її: “Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!” Та Ціннобер був з тих, хто все приймав як належне, не обтяжуючи себе ані зусиллями, щоб стати розумнішим, добрішим, вихованішим, ані докорами совісті. Більше того, він сіяв навколо себе невіру в добро, розчарування. Він робив нещасними людей, які своєю працею й талантом довели, що мають право на повагу, щастя, славу. Отож, добро, зроблене негідній людині, породжує зло. А невігластво сіє зло тим більше, чим вище піднеслась людина, яка безапеляційно судить про все.

Таким невігласом у казці є не тільки Ціннобер, але й Мош Терпін – професор, що, одержавши посаду директора всіх природничих справ удержав), “цензурує та ревізує сонячні й місячні затемнення”. Отже, виходить, зовсім не зовнішність і не посада роблять людину освіченою, доброю, порядною. Навіть фея у кінці говорить до Цахеса: “Бідний Цахес!

Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можливо, я помилялася, думаючи, що чудесний зовнішній хист, яким я тебе обдарувала, осяє благотворним променем твою душу…”

У казці своя філософія, зовсім не казкова. Філософський смисл твору якраз і полягає в тому, аби попередити людство: ніхто, окрім вас самих, не зробить вас розумними, добрими, освіченими. Для цього треба докладати зусиль, працювати, бо те, що не зароблене, – нетривке, ненадійне, бо чуже!