Образ Пугачёва из стиха Есенина ​

У главного героя в произведении Есенина есть такие черты, как стремление у воле и мечтательность. По сути, это романтический герой, у него душа романтика, хоть он и выступил лидером жестокого восстания. Образ Пугачёва у Есенина наполнен добротой и прощением, ведь даже якобы друзья его, которые оказались предателями и выдали его, получили прощение главаря. Хотя скажем, что из-за самоуверенности его личность несколько омрачена, ведь убежденность Пугачёва, что его везде ждут и радуются, не приводит ни к чему хорошему.

Вроде так

"Все живое имеет одну и ту же душу, все живое страдает одними страданиями в великом безличии и равенстве сливается воедино с великими силами жизни". Автор не преуменьшает страдания живого существа лишь из-за того, что оно не является человеком. Он стремиться показать как глубока эта печаль и отвергнутость. И как часто мы проявляем ее к животным, а так же к ограниченным людям.

"Она ни кому не принадлежала; у нее не было собственного имени..." - автор указывает на глубину переживаемого одиночества, на "ненужность" бездомной собаки в этом мире.

С другой стороны, когда она попадает на дачу к семье, автор говорит о том, как начинает оттаивать ее сердце, как постепенно она учится проявлять ласку и признательность, как она принимает своих новых хозяев.

Леонід Глібов описав найлагіднішу пору року — літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини. Ліричний герой засмучений, осінь нагадує йому, що минула молодість, «пробігли дні щасливії і радощі мої!..» Автор побудував свій твір на художньому паралелі­змі: життя людини — життя природи.У першій строфі подається непорушна, ніби застигла у своїй вічній красі картина типового українського пейзажу: «стоїть гора високая», під нею «зелений гай густесенький, неначе справді рай». Але вже в другій з’являється рух, дія, які передаються словами «в’ється річенька», «кудись вона біжить». Особливу чарівність пей­зажу надають прив’язані човни «край берега, у затишку» та схиле­ні над річкою три верби — ніби втілення журби: природа змінна, однак вічна, але людина — смертна, и життя скороминуче, як мить. І ліричний герой це усвідомлює. До річеньки ще повернеться весна, а до людини щастя молодості — ні. Вона може жити тільки в па­м’яті майбутніх поколінь своїми добрими справами. Такий філо­софський зміст закладений автором у дивовижно прекрасний пей­зажний словесний малюнок.Окрім того, в цьому поетичному шедеврі є багато символічного- В українців верба є символом не тільки весни, а й самої УкраїнИ‘ Наші предки вірили, що верба була прадеревом життя, символізУ? вала Чумацький шлях на небі. Звідси звичай садити верби поі шляхом. Воду також глибоко шанували наші предки. Забороняло ся плювати у воду, засмічувати криниці — то було великим хом. Особливо цілющої сили надавалося свяченій воді — свят чірній, йбрданській і стрітенській.
       це символ висоти людського духу, місце, де жили боги•    бвалися жертовні обряди. У багатьох народів світу існували 1 ^тисвященних гір: у Греції — Олімп, в Індії — Гімалаї та ін. чУЛЬн символізує останній шлях людини в земному житті, у фольк- °В — символ розлуки. Наші предки вірили, що потрапити в по­тойбічний світ можна було тільки за до човна, перепливши річку Стікс. Річка — символ вічного плину часу, початку й за­кінчення життя.Отже, поезія «Стоїть гора високая» — свідчення не тільки ве­ликого ліричного таланту поета, а й мудрості, патріотизму, глибоко­го знання українських традицій, що виразилися у вмілому викори­станні народних образів-символів.