Анализ стихотворения Высокий дождь - Елизавета Константиновна Стюарт Высокий дождь – от неба до земли – Стоял в окне, стараясь объясниться. Была весна. Подснежники цвели. Была весна – и он не мог не литься! Он землю с небом связывать привык, Он всё вмещал – людей, дома и зелень, Он знал свой первый и последний миг И понимал свои цели. Всё лишнее он зачеркнуть спешил, Лишь главного желая в день весенний: Он землю влагой досыта поил, Даря себя для будущих свершений. Он знал, что по себе оставит след, Но не хотел ни славы, ни богатства… И всё, что мне мутило белый свет, Вдруг показалось святотатством: Сомнения, земных забот печаль, И горечь знанья, и незнанья горечь… Но было жаль, но было очень жаль, Что мне с его прозрачностью не спорить… А он весь день стоял в моём окне И развернуться листьям, Не мог понять, что недоступно мне Его космическое бескорыстье!..

1. Их унесло ураганом на воздушном шаре из США на необитаемый остров в Тихом океане.. это не рассказ, это роман!
2. " Отлично образованный, практичный, изобретательный, он обладал тремя качествами, сумма которых определяет выдающегося человека: подвижностью ума и тела, настойчивостью в желаниях и сильной волей. " 
..остальные изображали статистов, блондинок и доктора Ватсона.
3. Лидером был инженер Смит, и остальные это признали. 
Борьба за лидерство - не необходимое условие выживания. Если все добровольно признали кого-то лидером - борьбы не будет. 
Вот НАЛИЧИЕ лидера - это необходимое условие выживания.
4. Фантазия Жюля Верна. Реальные люди давно бы уже перегрызлись и передушили друг дружку.
5. По-логике, да. Они трудолюбивы, не боятся трудностей, умеют дружить и работать в команде.
6. пятнадцатилетний Герберт Браун, сын капитана корабля, на котором плавал Пенкроф, оставшийся сиротой, и к которому моряк относится как к собственному сыну.

ответ:Софійка, учениця 7-В класу, безнадійно закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського. Через нерозділене кохання вона порівнює себе з Русалонькою з однойменної казки Г. К. Андерсена. Від нього вона дізналася, що він живе з бабусею і що рід Кулаківських проклятий. Щоб завоювати його прихильність, дівчинка вирішує розслідувати прокляття роду й зняти його.

Тітка Сніжана мала вийти заміж. Софійка знайшла фото тітки з нареченим, на якому побачила здалеку постать незнайомого маленького хлопчика. Тримаючи в руках світлину, вона випадково залізла у велику стару шафу. Зі скрипом, що нагадував слово „коралі”, двері зачинилися, і Софійка опинилася саме в тому місці і в той час, коли закохані фотографувалися. Вона здогадалася, що шафа має чарівні властивості. Щоб повернутися в реальний час, дівчинка сказала слово „коралі” навпаки — „іларок” — і повернулася додому. Трохи згодом Софійка і Сніжана дізналися, що маленький хлопчик на фотографії — син Сніжаниного нареченого, який їй колись збрехав, що ніколи не був одружений і дітей не має.

Щоб побачитися з Вадимом, Софійка зайшла до нього додому. Поки його не було, бабуся показала дівчинці фотографію чоловіка з роду Кулахівських, від якого й почалося прокляття роду. Випадково Софійка цю світлину забрала додому.

Софійка загубила родове коралове намисто. Його знайти допоміг їй Софійчин ровесник Сашко, учень сусідньої школи. Він завжди намагався бути їй у пригоді в усьому. Завдяки Сашкові дівчинка довідалася, що корали вкрав Вадим Кулаківський, але він пояснив свої дії прокляттям, що тяжіє над ним. Намагаючись з'ясувати причини вчинків Вадима, Софійка зі старою фотографією в руках знову потрапляє в минуле до Гордія Кулаківського, Вадимового діда

Объяснение: