Своеобразие творчества Маяковского

Кто всю ночь по крыше бьёт
Да постукивает,
И бормочет, и поёт, убаюкивает?

ответ - Дождь

Шел долговяз, в сыру землю увяз.

ответ - Дождь

Крупно, дробно зачастило, И всю землю намочило.

ответ - Дождь

Он идет, а мы бежим,
Он догонит все равно!
В дом укрыться мы спешим,
Будет к нам стучать в окно,
И по крыше тук да тук!
Нет, не впустим, милый друг!

ответ - Дождь

Без пути и без дороги
Ходит самый длинноногий,
В тучах прячется,
Во мгле,
Только ноги на земле.

ответ - Дождь

Тучи нагоняет, Воет, задувает.
По свету рыщет, Поет да свищет.

ответ - Ветер

Летит, а не птица, Воет, а не зверь.

ответ - Ветер

Заря-заряница,
Красная девица,
По лугам ходила,
Бусинки обронила.
Брат встал,
Все подобрал.

ответ - Роса

Конь бежит –
Земля дрожит.

ответ - Гром

Крупно, дробно зачастил
И всю землю напоил.

ответ - Дождь

Красное коромысло
Через реку повисло.

ответ - Радуга

Ну-ка, кто из вас ответит:
Не огонь, а больно жжет,
Не фонарь, а ярко светит,
И не пекарь, а печет?

ответ - Солнце

По небу ходит
Маляр без кистей.
Краской коричневой
Красит людей.

ответ - Солнце

Утром бусы засверкали,
Всю траву собой заткали,
А пошли искать их днем,
Ищем, ищем - не найдем.

ответ - Роса

Поднялись ворота - всему миру красота.

ответ - Радуга

Летит огненная стрела.
Никто ее не поймает:
Ни царь, ни царица,
Ни красная девица.

ответ - Молния

После дождя бывает,
полнеба закрывает.
Дуга красивая, цветная
Появится, затем растает.

ответ - Радуга

Живут сестра и брат:
Одну всякий видит,
Да не слышит,
Другого всякий слышит,
Да не видит.

ответ - Молния, гром

В тихую погоду нет нас нигде,
А ветер подует - бежим по воде.

ответ - Волны

Что за чудо-красота!
Расписные ворота
Показались на пути!..
В них ни въехать,
Ни войти

ответ - Радуга

Раскаленная стрела
Дуб свалила у села.

ответ - Молния

Крашеное коромысло
Над рекой повисло.

ответ - Радуга

1) в, 2) б, 3) а, 4) б, 6) в, 7)б, 8) а, 9) в, 10) б, 11)а, 12) а

Достатній рівень.

1) Тим, що Тарас був зацікавлений малюванням

2) В) брати-підберезовики 2. «Охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом*якшали од навколишнього простору…»

Високий рівень.

«Найзаповітніші мрії нашого Тараса».

Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України. Ми вже звикли до того, що Тараса Шевченка народна традиція величає Кобзарем. Він і справді був яскравим носієм кобзарського хисту і так само, як ці народні співці, знав страждання, ніс через свою непросту долю палку любов до рідного краю, беріг пам'ять про минулу славу України і не давав забути про неї сучасникам. А тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. Жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. Поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:" ... повсихали Сади зелені погнили Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли,

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть!.."

Шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. Він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. Поетичний талант Шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день України — такі несхожі на те, що бачив Кобзар навколо себе. Майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. У творчій спадщині Шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що" ...встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

на волі

Невольничі діти!...(«Стоїть в селі Суботові...») Тоді почнеться для України новий відлік часу. Чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? Шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:"

 ...зеленіють широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі...(«І виріс я на чужині...»)

 Будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. Мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину.

Мріючи про майбутнє України, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. А ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля України склалася щасливо.Чи ж так вона склалася? Незалежну Україну — маємо. Потенційні можливості розвитку — також. Залишається працювати над тим, щоб усі мрії Великого Тараса стали Дійсністю.