1)вспомни строки из пьесы, характеризующие уклад жизни берендеев (действие второе, я явление второе что хорошо в их жизни, я а какие недостатки еще присутствуют? 2) что говорит о Берендей ях мороз в явление втором действие первого? в чём он их упрекает?3) как характеризуют общество берендеев после слова царя? что для них значило гибель Снегурочки и мизгиря с пьесой​

ответ:Ключевые эпизоды.

1.Чудик, собираясь навестить своего брата на Урале, выронил деньги в магазине. Однако сразу не догадался, что эта пятидесятирублевая бумажка его, легко и весело пошутил: «Хорошо живете, граждане! У нас, например, такими бумажками не швыряются». После этого он так и не смог пересилить себя, чтобы забрать проклятую бумажку. Пришлось возвращаться домой, снимать деньги с книжки и вторично отправляться в путь.

2. Пребывание Чудика в семье брата. Сноха, буфетчица управления, презирает деревенских, стремится стереть в своей памяти все деревенское и стать горожанкой. Она враждебно, не по-родственному относится к Чудику. А он никак не может понять, в чем он виноват. «Понял Чудик, что - да, невзлюбила его сноха. А за что действительно?» Желая сделать ей приятное, Чудик разрисовал коляску маленького племянника так; что ее трудно было узнать. За это его изгоняют из дома. «Чтоб завтра же этого дурака не было здесь!- кричала Софья Ивановна». «Опять ему стало больно. Когда его ненавидели, ему было очень больно. И страшно. Казалось: ну, теперь все, зачем жить?»

3. Возвращение Чудика домой. «Домой Чудик приехал, когда шел рясный парной дождик. Чудик вышел из автобуса, снял новые ботинки, побежал по теплой мокрой земле — в одной руке чемодан, в другой ботинки. С одного края небо уже очистилось, голубело, и близко где-то было солнышко. И дождик редел, падал крупными каплями в лужи; в них надувались и лопались пузыри». Природа Чудику вновь обрести потерянное душевное спокойствие.

Поведение чудика и отношение окружающих.

1.При потере денег Чудик не вернулся в магазин. Он совестливый и стеснительный, хотя понимает, что будет долго казнить себя за рассеянность, что дома предстоит объяснение с женой.

Жена же назвала его ничтожеством. «Она даже пару раз стукнула его шумовкой по голове».

2. При встрече со снохой он робок: «Чудик прибрал постель, умылся и стал думать, что бы такое приятное сделать снохе. 

А у снохи злость и непонимание: «Пусть не дожидается - выкину его чемодан к чертовой матери, и все!»

3. Пишет телеграмму с веселым текстом: "Приземлились. Ветка сирени упала на грудь, милая Груша меня не забудь. Васятка".

А строгая сухая женщина его не понимает: «- Составьте иначе. Вы - взрослый человек, не в детсаде».

Объяснение:

Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.

За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".

Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.

Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.