Твир на тему Вы красу не шукайте назовни, Из сердец б'э краса джерелом.за оповиданям Бунина​

У підсумку людин відчув себе в центрі вселеної (свого роду на початку системи координат). Він пізнав світобудову й зрозумів, що увесь світ — для нього, що мир — це Будинок для людини (вірш «Пророк», до речі, є кульмінацією теми Будинку в поезії Пушкіна). Ціль пророка, таким чином, — донести до людей думка, що увесь світ — для людини. Ця таємниця буде палити серця, тому що вона ставить за обов’язок людині відповідати своєму призначенню. Це — «вся істина».

волі

У своєму вірші «Поет» Пушкін висловлює й підтверджує думка про утилітарність мистецтва, про чисте, вище призначення поета. Поет же показаний служителі духовності, що прагне до досконалості у всім. «Ціль мистецтва -

Ідеал, а не мораль», - саме до теми місії поета ставиться дане висловлення А. С.Пушкіна. На мій погляд, у вірші «Поет» Пушкін прагне показати два «я» поета, два «я» самого себе. Однак і тої ж людини Пушкін показує у двох різних ситуаціях, у двох же іпостасях з'являється перед нами поет. Спочатку «меж дітей незначних миру [...] всіх ничтожней він», потім творець перетворюється в « орла, щопробудився,». Однак розрив між життєвим поводженням поета й змістом його творчості Пушкін зовсім не виправдується. Велич у поезії не припускає малодушності в повсякденному житті. Пушкіна лише констатує, що такий розрив імовірний і не можна судити поета тільки по його життєвих учинках. У фіналі вірша Пушкін зображує «широкошумние діброви», «берега пустельних хвиль». Поет шукає самітності, гармонію він знаходить лише в об'єднанні із природою. Таким чином, у своєму вірші «Поет» Пушкін торкається теми єднання й нерозривного зв'язку людини й природи

Глядіть на нього, на се знамено наше! З 
одного здорового пня вироблений весь той суцільний ланцюг, сильний і немов 
замкнутий у собі, а прецінь свобідний в кождім поєдинчім колісці, готовий 
приняти всякі зв'язки. Сей ланцюг — то наш руський рід, такий, який вийшов з рук 
добрих, творчих духів. Кожне колісце в тім ланцюзі — то одна громада, 
нерозривно, з самої природи зв'язана з усіма іншими, а проте свобідна сама в 
собі, немов замкнена сама в собі, живе своїм власним життям і вдоволяє свої 
потреби. Тілько така суцільність і свобода кождої поодинокої громади робить усю 
цілість суцільною й свобідною. Нехай тілько одно колісце трісне, розпадеться 
само в собі, то й цілий ланцюг розпадеться, одноцілий його зв'язок розірветься. 
От так і упадок вольних громадських порядків у одній громаді стає раною, котра 
приносить недугу, а то й заразу для цілого тіла нашої святої Русі. Горе громаді, 
котра добровільно станеться тою раною, котра не ужиє всіх сил в, щоб 
удержати себе при здоров'ю! Ліпше би було такій громаді щезнути з лиця землі, 
запастися в безодню!