Складіть психологічний портрет Л. Глібова, використавши метод гронування​

3.Ему предначертано было стать монахом. Но другая сила — сила очарования жизни — заставляет его идти дорогами странствий, увлечений, страданий. В ранней молодости он убивает монаха. Потом ворует лошадей для цыган, становится нянькой у маленькой девочки, попадает в плен к татарам, затем его возвращают к помещику, который велит его высечь, он становится конэсером у князя, очаровывается цыганкой Грушей, а затем сбрасывает ее, покинутую князем, по ее же , в реку, попадает в солдаты, становится офицером и георгиевским кавалером, выходит в отставку, играет в театре и, наконец, уходит в монастырь послушником. Но и в монастыре ему нет покоя: его одолевают «бес и бесенята».

4.С каждым разом герой становится отзывчивее к чужому горю, его переполняют чувства самопожертвования и вины, корни которых кроются, вероятно, в трагедии с монахом, произошедшей в детстве. Он терзается воспоминаниями, совесть постоянно мучит его. И потому единственно важной для себя целью Иван считает облегчение страданий окружающих, оказание всем нуждающимся.

5.Иван Флягин всю жизнь погибает, но никак не может погибнуть. Иван завел в своей конюшне голубей, но кошка графини повадилась охотиться за птицами. Как-то, разозлившись, Иван избил животное, отрубив  кошке хвост. Узнав о случившемся, герою назначили наказание "выпороть и потом с конюшни долой и в аглицкий сад  для дорожки молотком камешки бить". Иван, для которого это наказание было невыносимым, решил покончить жизнь самоубийством, но ему не дал повеситься цыган-разбойник.

6.Судьба забросила молодого человека на службу в затерянную Белогорскую крепость. Петр сперва разочаровался, потому что здесь невозможно было стать героем, не было это похоже и на «верх благополучия человеческого». Но вскоре Гринев привыкает к спокойной жизни в крепости и даже начинает любить ее за размеренность, неторопливость. Приходит к Гриневу и настоящая любовь — к дочери капитана Миронова. В крепости Петр Гринев проявляет себя хорошим офицером, добрым товарищем, честным и храбрым человеком, готовым бесстрашно встать на защиту справедливости.

7.В конце концов он оказывается в монастыре, в надежде остановить там «неугомонность» своей души, отыскать истинно прекрасное. В этом смысле Флягин напоминает нам «будущего сына», который после многих злоключений приходит в монастырь, дабы замолить там свои «грехи».

9.вывод: на примере “очарованного богатыря” Ивана Флягина Лесков открывает читателю черты русского национального характера. Этот герой далеко не идеальный. Он противоречив: и добр, и жесток; и прост, и хитер; глубок и легкомыслен; поэтичен и груб. Он совершает безрассудные поступки, но и приносит людям добро.

Объяснение:

Відзначаємо 25-ліття Незалежності Української Держави. З одного боку – оглядаємося на ті роки чи навіть ще далі, а з іншого – цікавимося нашим майбутнім.

На думку автора цих рядків, − та, напевно, і багатьох інших людей, − є два елементи, на які повинні звернути увагу всі, кому лежить на серці справжнє добро народу, що заселяє українські землі. Один із цих елементів – це свідомість, що ми є українці. Це видається таким самозрозумілим, що не один читач, напевно, знизає плечима і спитає: про що тут мова? Постараймося глибше над цим поміркувати.

Людина приходить на світ, одержує дар життя через своїх батька і матір. Серед мільйонів людей тільки супроти одної пари, одного чоловіка і одної жінки, наших батька і матері, у нас особливе ставлення. Коли наш Небесний Учитель нагадує нам, що маємо любити всіх людей, Він аж ніяк не заперечує одної із десяти заповідей: шануй отця і матір. Також у Євангелії читаємо, як Ісус Христос картає фарисеїв, які відмовляються належно ставитися до своїх батьків (пор. Мр. 7, 10−12).

Від слова "батьки" походить слово "батьківщина", яке має подвійне значення:  те, що ми одержуємо у спадку від наших батька і матері, і наш особливий зв’язок із певним народом, – тим народом, членами котрого ми народилися. Це дуже важливе значення цього слова, бо як ми не вибирали батьків, а з Божої волі їх одержали, так і народ, що в ньому ми народилися, вибраний не нами, а Богом.

Отже, нас стосунок до народу є не принагідним, залежним від нас, а призначений нам Богом. І як з Божої волі ми маємо шанувати тих, через кого одержали дар життя, так і маємо шанувати народ, членами якого ми народилися. Уважний читач розуміє, що це означає.

Хочемо, проте, звернути увагу на один нюанс, якого, на жаль, часто недобачаємо, або на який не звертаємо уваги, або який представляємо в популістському форматі.

Чи ви колись звертали увагу на формулювання четвертої Божої заповіді, яка каже не просто "шануй батька і матір", а "шануй батька свого і матір свою". Так само і нам треба казати про всіх, з ким ми зв’язані з волі Божої, тобто про братів і сестер, синів і дочок того самого народу, що і ви.

У нашій державі зареєстровано понад двісті політичних партій. З огляду на такий реєстр можна подумати, що є понад двіст в любити Україну. Бо навіщо було створювати стільки партій, якби між ними не було різниці? Цілком інакше звучить це все, коли скажемо, що всі громадяни України повинні любити своїх співгромадянам, тобто хотіти чинити добро.

Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що бути громадянином України - означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ.

Що означає любити українців? Поясню від супротивного. Ми є свідками того, як наш великий народ на дуже багатій землі далеко не такий могутній, яким повинен бути.

Причина зрозуміла. Багато синів і дочок нашого народу, особливо тих, які посідають керівні посади і несуть більшу відповідальність від інших громадян,  дбають набагато більше про власну користь і вигоду, ніж про загальне благо народу.

Разючі приклади такої поведінки – це нездатність спілкуватися, щоб зрозуміти одне одного, нездатність здійснити справжні реформи та нездатність подолати корупцію.