Выполните тест. 1. Как называется изобразительно-выразительное средство языка, использованное в приведённом ниже предложении из рассказа И.С. Тургенева «Бежин луг»?Всюду лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы…а) метафора; б) олицетворение; в) аллегория. 2. Какой истории не было в рассказах мальчиков: а) о бабе-яге; в) о лешем; б) о водяном; г) о русалке. 3. Пейзаж в рассказе «Бежин луг» а) является фоном повествования; б) необходим автору для характеристики времени года, в которое происходят события; в) показывает неразрывную связь человека с природой. 4. Повествователь: а) принимает самое непосредственное участие в разговоре мальчиков; б) засыпает у костра, сквозь сон слыша рассказы ребят; в) внимательно слушает рассказы ребят и наблюдает за ними. ​

Объяснение:

Безсмертна трагедія Шекспіра »Ромео і Джульєтта» залишила в моїй душі незабутнє

враження. Прочитавши його, я глибоко задумався про те, що таке любов і на що готові піти люди заради того, щоб любити і бути коханими. Крім того, Шекспір зачіпає

таку тему, як відношення не тільки між

молодими людьми, але і їх батьками.

Якщо задуматися, то стільки горя і смертей можна було б уникнути, якби Монтеккі і Капулетті домовилися б між собою і прийшли до примирення. Адже ці два шляхетних роду вже і не пам'ятали з чого почалося їх протистояння. Але їх впертість і недалекоглядність привели до настільки жалюгідного результату.

Однак, і після великої кількості років, проблеми нерозуміння дітей і батьків, а також безглузде неприйняття один одного залишається і донині актуальними. Такі ситуації, коли батьки проти того, щоб їхні діти були разом, не зникла і в наш час.

Але так як це описано у Шекспіра, змушує тремтіти і схилятися перед розгорнувся трагедією двох молодих людей, як хотіли любити один одного і бути разом, але обставини були проти цього. Таке пронесення через століття даної серйозної проблеми сприяли тому, щоб трагедія «Ромео і Джульєтта» увічнила себе безсмертну славу. вечіла собі безсмертну славу.

Крім того, безсмертним даний твір можна назвати і тому, як воно написано, яким вишуканим літературним

мовою. Навіть читаючи переклад, відчувається,

скільки краси і сенсу міститися в

кожному слові і рядку. Людина, яка вважає, що сюжет цієї трагедії побитий і вже не так актуальне, зобов'язаний прочитати цей твір хоча б через краси складу. І мені здається, почавши читати дане

твір, жодна людина не залишиться

байдужим до нього.

Навіть наступним поколінням, які будуть рости після нас буде цікаво познайомитися з безсмертний історією кохання двох нещасних молодих людей, які віддали свої життя, щоб бути щасливі разом не в цьому світі, а там де їх любові ніщо не перешкоджатиме. Адже жити в світі без любові не має сенсу.

Ромео і Джульєтта давно вже стали загальними іменами, які позначають

двох закоханих, які не можуть бути

разом з-за розбіжностей між батьками.

Вже один цей факт вказує на те, що дана трагедія не може бути викреслена з життя будь-якого покоління. У всі часи цікаво співпереживати щирою і чистої любові, яка готова пережити всі труднощі. Але коли ці труднощі заганяють в глухий кут, вихід є тільки один і все знають, чим це закінчилося.

"Человек на часах" Лескова - рассказ, написанный в 1887 году, - имел название " погибавшего", когда он впервые был напечатан в журнале "Русская мысль".  

 

В том же году и под тем же названием произведение было включено в издание «Повести и рассказы» Лескова. Впоследствии название рассказа было изменено автором, по рекомендации издателя и по соображениям цензуры. Отмечают, что самому Лескову название "Человек на часах" нравилось гораздо больше и по идейному замыслу. Так как главный герой рассказа, по его мнению, - ЧАСОВОЙ, совершивший подвиг, а не человек, "погибавший" в полынье.  

 

Именно ЧЕЛОВЕК НА ЧАСАХ - и есть ГЕРОЙ Лескова, во всех смыслах слова.  

 

В основе рассказа лежат правдивые события, имевшие место в действительности. Он был написан со слов отставного директора Александровского лицея. Стоя в карауле на дворцовой набережной, постовой Постников, услышал о неизвестного человека, тонущего в полынье. Немного поколебавшись, солдат, всё-таки, решается уйти с поста и вытащить утопавшего…  

 

Сын писателя отмечает, что он «написан со слов бывшего директора Александровского лицея, генерал-лейтенанта Николая Ивановича Миллера, в момент происшествия с рядовым Постниковым — капитана и начальника караула. Дочь Миллера была замужем за бароном А. Э. Штромбергом, жившим на одной лестнице, дверь в дверь, с Лесковым в 1880—1885 годах.  

 

Автор рецензии, помещенной в журнале «Русская мысль» за 1887 год, отмечал, что одной из отличительных особенностей «Человека на часах» является присущий ему христианский гуманизм. Вместе с тем критик указывал на явное противоречие этого гуманизма с духом жестокой николаевской эпохи, изображенной в рассказе.  

 

Он писал: «Не лишено, как мы думаем, некоторого значения и напечатание рядом в одной книжке «восточной легенды» и чисто русского рассказа о том, как часовой, оставивши, вопреки «уставу» , свой пост утопавшего и получил за то «наказание на теле» . Рядовой Постников поступал совсем не по «регламентам» , и даже вопреки «регламентам» . Такие люди жизнь другому человеку» , губили самих себя» .  

 

(«Русская мысль» , 1887, сентябрь, «Библиографический отдел» , стр. 535).