напишите предложения из каждой главы в рассказе Д.Лихачева «земля родная»

Повесть «Собачье сердце», написанную в 1925 году,  М.А.Булгаков так и не увидел напечатанной. В ней речь  шла о непредсказуемых последствиях научных открытий, о  том, что эксперимент, забегающий вперед и имеющий дело  с неадекватным человеческим сознанием, опасен.  На первом плане в повести эксперимент гениального  ученого-медика Преображенского со всеми неожиданными для самого профессора и его ассистента Борменталя  трагическими результатами. Пересадив в чисто научных  целях собаке человеческие семенные железы и гипофиз  мозга, Преображенский, к изумлению своему, получает из  собаки человека. Бездомный Шарик, вечно голодный,  всеми, кому не лень, обижаемый, в считанные дни превращается в человека. И уже по своей инициативе получает  человеческое имя Полиграф Полиграфович Шариков.Повадки остаются у него собачьи, и профессору приходится  заниматься его воспитанием. Эксперимент медико-биологический переходит в эксперимент нравственно-психологический. Филипп Филиппович Преображенский не только выдающийся специалист в своей области. Он человек высокой культуры и независимого ума и весьма критически  воспринимает все то, что творится вокруг с марта 1917 года.  «Почему, когда началась вся эта история, все стали  ходить в грязных калошах и валенках по мраморной лестнице?.. Почему убрали ковер с парадной лестницы?.. На  какого черта убрали цветы с площадок?»  «Разруха», — возражает ему Борменталь.  «Нет, — парирует профессор. — Что такое Ваша разруха?.. Это вот что: если я вместо того, чтобы оперировать  каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня  настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините  за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут  делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха.

Т.Г.Шевченко ! Досить було однієї
людини, щоб врятувати цілий світ,
цілу націю.
Остап Вишня.

Доля карбувала його життя у формах трагічних. Виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного ... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу ; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. Мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом з усією Росією — булав ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові ! А він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі.
Поет прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. Він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну».
Вимучений фізично, та не зламлений морально, Шевченко навіть після заслання не зрікається України, продовжуючи писати.
Існують закиди на те, що Шевченко — атеїст, але він відстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою :
Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася творить.
Про Шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, про якого він писав; народ, який все це пережив.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття , наше минуле і нашу надію на майбутнє.
Для мене Шевченко — це невичерпане натхнення, яке стане опорою для великих справ задля моєї України !