1. В каком месте нашей родной страны происходят события? 2. Чем занималась бригада отца мальчика? 3. Чем снабжал бригаду мальчик? 4. Что заставила взять с собой в дорогу мать мальчика? 5. Что такое зАтеси? 6. Какая птица отвлекла мальчика с дороги? 7. Каким жарил мальчик птицу? 8. Чему удивился мальчик, когда глянул в воду? 9. Кто мальчика? 10. Что обещал дед подарить мальчику? 11. Как назвали открытое мальчиком озеро? 12. На какой реке ловят рыбу рыбаки? 13. Когда Васютка понял, что заблудился? 14. Продолжите дедушкину примету: «Вызвездило - …» 15. Что понял мальчик, когда обнаружил подбитую им утку у перешейка? 16. Какие качества характера и знания мальчику выжить и вернуться?

Ничего не понятно, может это во к ТЕКСТУ но к какому не указанно, это невозможно, исправь

В этой сказке рассказано о солдате, который шёл домой с войны. Он повстречал старуху, с которой стал богатым. Денег он набрал в дупле, хотя их охраняли три собаки. В этом же дупле солдат взял и огниво, оно и оказалось волшебным. Пока у него были деньги, он жил весело. Когда они закончились, он стал бедным. Ему было трудно. Вот тут ему огниво. Когда он чиркал им, появлялась собака-слуга. Она ему снова стать богатым, найти невесту принцессу и даже стать королём.
А чему эта сказка учит, а тому, что первое внимание человек обращает на то, что ему выгоднее (в этом случае деньги) , а потом на то что осталось (это огниво) . Под эту сказку хорошо подходит пословица: Не всё то золото, что блестит.

У 1938 році Костянтин Симонов закінчив Літературний інститут імені А. М. Гіркого. До цього часу він вже написав кілька творів — у 1936 році в журналах «Молода гвардія» та «Жовтень» були надруковані перші вірші Симонова.

У тому ж році Він був прийнятий в СП СРСР, вступив до аспірантури ІФЛІ, опублікував поему «Павло Чорний».

У 1939 році направлено як військового кореспондента на Халхін-Гол, в аспірантуру не повернувся.

Незадовго до від'їзду на фронт остаточно змінює ім'я і замість рідного Кирило бере псевдонім Костянтин Симонов. Причина — в особливостях дикції і артикуляції Симонова: не вимовляючи «р» і твердого «л», вимовити власне ім'я йому було важко. Псевдонім стає літературним фактом, і незабаром поет Костянтин Симонов набуває всесоюзну популярність. Мати поета нове ім'я не визнавала і до кінця життя називала сина Кирюшей.К. Симонов з А. Лизюковым. 1942 рік.

Підполковник Симонов. 1943 рік.

У 1940 році написав свою першу п'єсу «Історія однієї любові», поставлену на сцені Театру ім. Ленінського комсомолу; в 1941 році — другу — «Хлопець з нашого міста». Протягом року навчався на курсах військових кореспондентів при ВПА імені в. І. Леніна, 15 червня 1941 року отримав військове звання інтенданта другого рангу.

З початком війни покликаний у РККА, як кореспондент із Діючої армії публікувався в «Известиях», працював у фронтовій газеті «Бойовий прапор»У 1942 році йому було присвоєно звання старшого батальйонного комісара, в 1943 році — звання підполковника, а після війни — полковника. У роки війни написав п'єси «Російські люди», «Чекай мене», «Так і буде», повість «Дні і ночі», дві книги віршів «З тобою і без тебе» і «Війна».

Наказом ВС Західного фронту №: 482 від: 03.05.1942 року старший батальйонний комісар Симонов Кирило Михайлович нагороджений орденом Червоного Прапора .Велика частина його воєнних кореспонденцій публікувалася в «Червоній зірці».

04.11.1944 року підполковник Кирило Михайлович Симонов,спец. кореспондент газети"Червона Зірка",нагороджений медаллю "За оборону Кавказу"Перший роман «Товариші по зброї» побачив світ у 1952 році, потім велика книга — «Живі і мертві» (1959). У 1961 році театр «Сучасник» поставив п'єсу Симонова «Четвертий». У 1963-1964 роках пише роман «Солдатами не народжуються», у 1970-1971 — «Останнє літо». За сценаріями Симонова були поставлені фільми «Хлопець з нашого міста» (1942), «Жди мене» (1943), «Дні і ночі» (1943-1944), «Безсмертний гарнізон» (1956), «Нормандія-Німан» (1960, спільно з Ш. Спааком і Е. Тріоле), «Живі і мертві» (1964), «Відплата» (1967), «Двадцять днів без війни» (1976).

К. Симонов (2-й зліва) на III з'їзді письменників УРСР. 1954 рік.

К. Симонов в Берліні. 1967 рік.

Меморіальний камінь, присвячений пам'яті К. Симонова, встановлений на Буйничском полі.