складіть і запишіть по одній пораді героям повісті "вітька+галька" (галі, вітці, федьку й петру) щоб легше було виходити із складних і незручних життевих ситуацій.

Объяснение:

1.Вітьці потрібно бути більш впевненим у собі та не гарячкувати через дрібниці

2.Федьку потрібно бути спокійнішім та знати собі міру.

3.Петрові порібно навчитися бути менш зухвалим та стати справжнім сміливцем щоб коли все доходило до діла він не лякався і не тікав

4.Галя це така дівчина яка зможе все.Вона смілива, моторна та розумна,але б більше впевненості саме в надзвичайних ситуації їй не завадило б.

А тут, в общем, то и не над чем смеяться. Задача генералов, как государственных служащих - связана с организацией а не с производительным трудом. Мужик, без них - бездельничал, ибо был самодостаточным. Некоторая, посильная мужику повинность, возникшая с появлением генералов, ничто иное, как плата общества, за услуги государства по организации.
В сказке мы видим, как резко, в три раза увеличилась производительность труда на острове, и тот факт, что мужик не оценил возможности улучшить свой быт- это несомненно минус мужика. Генералы имеют представление к чему стремиться, мужик же живет одним днем. Именно из-за отсутствия "генералов" как организаторов и идеологов общественного уклада, до сих пор в некоторых частях Земли существуют племена дикарей. 
Именно из-за "генералов" цивилизация сегодня имеет такие блага как денежная система, транспорт, медицина и социальное страхование, пенсии.Кроме того для Вас граждане, создаются "псевдо-блага", такие как сотовая связь, интернет и телевидение. Подчиненность общества государству теперь обеспечивают электро и газоснабжение, водопровод и канализация. Никто не стремится уйти в глухие леса что-бы жить в шалаше и питаться подножным кормом, засыпать с приходом темноты укрывшись блохастой шкурой, хотя такая возможность есть у каждого. Это всё признаки всё более глубокого симбиозаобщества и власти. Мужик из сказки привык ходить в кустики, он не понимает роль государства как непонимает этой роли и автор смеющийся над генералами в то время как смешен именно мужик.

Проминають роки, спливають століття, але таємниця кохання залишається вічною й незбагненною. Вона завжди хвилюватиме, мучитиме людей, вимагаючи свого глибокого осмислення.

Це почуття описували поети всіх віків. Поети майбутнього теж не обминуть цієї теми. Серед тих, натхненних співців кохання, вирізняється геніальний італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка.

О краю мій, о ріки голубі,

Ви омиваєте Лаури очі,

Їх блиск перебираючи собі.

Прекрасні ви в своєму непороччі!

А там підводні скелі серед ночі

Горять в мого закохання журбі.

Петрарці належить найщиріша й найпоетичніша лірична сповідь про кохання, пронесене крізь усе життя:

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Ці рядки одного із сонетів, мабуть, найбільш інтригуючі у світовій ліриці. Уже понад шість століть читачі прагнуть здобути власну розгадку високого почуття Петрарки. У цьому сонеті відбилося сум'яття душі поета, ліричний конфлікт поета із самим собою. Таким було кохання Франческо Петрарки до земної жінки Лаури.

Досьогодні дуже мало відомо про справжню Лауру, яка надихала поета на створення одухотворених віршів. Можна сказати, що Лаура — це майже легендарна постать.

Юний Петрарка вперше побачив Лауру, яка ще була майже дитиною, під час богослужіння в церкві. Тоді він і закохався. Поет не дає подробиць про зовнішність Лаури, проте інколи звертає увагу читача на чорні очі, тонкий стан і світле волосся коханої. І хоча дівчина не відповіла поетові взаємністю, Петрарка пояснює це високою її доброчинністю й потайки, у глибині душі, схвалює.

Дивіться також

Реферати про життя та творчість Франческо Петрарки

Біографія Франческо Петрарки

 

Поезія Франческо Петрарки — своєрідний щоденник переживань і почуттів. В описі краси Лаури, за канонами ренесанської лірики, переважають порівняння з квітами, перлинами, зірками тощо. Це нібито робить красуню схожою на всіх інших ліричних героїнь того часу, але водночас приховано індивідуалізує її через складні смислові відтінки багатьох епітетів.

У своїх сонетах Петрарка стверджує гуманістичний ідеал. Любов до земного життя й кохання до земної жінки не є гріховним — ось пафос його інтимної лірики.

Лаура померла в розквіті свого молодого життя під час епідемії чуми. Поет, змертвілий від горя, шукав зустрічі з Лаурою хоча б у мріях та снах. Цікаво, що Петрарка сподівався в особі коханої знайти собі підтримку на шляху до іння душі та вічного життя.

Ніщо поваби серцю не несе,

Бо згасло сонце і померкло все,

Разом із ним засипане землею.

В життя моє лиш смуток увійшов.

Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,

Що краще був би не стрічався з нею.

До останніх хвилин свого життя Петрарка залишався вірним пам'яті Лаури. Світлому образу коханої дівчини присвячено близько дев'яноста сонетів, які ввійшли в "Книгу пісень". Оспівуючи прекрасні почуття, великий італійський поет-гуманіст кожним своїм рядком стверджує, що справжнє кохання в житті людини буває тільки один раз.

Объяснение: