Як би ви себе повели, коли б зустріли Суботика.

Оповідання М. Шолохова «Доля людини» вражає людяністю і переконливою правдою образу головного героя Андрія Соколова. 

Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю. Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний. Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не можна порушувати. 

Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям, намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед голоду, знущань, виснажливої праці. 

Але Андрій Соколов виборов перемогу, перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити, боротися й сподіватися на майбутнє. 

Але загинув син Андрія Анатолій, і світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним. 

Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.

Если в океане самое большое животное - кит, то на земле нет никого больше слона. На нашей планете обитает два вида слонов: индийские и африканские. Индийских слонов ещё называют азиатскими. Они происходят от разных предков и поэтому сильно отличаются друг от друга.

Индийский слон легче африканского. Он весит в среднем 5-6 тонн, а его африканский собрат 7-8 тонн. У африканских слонов спина чуть прогнута, а у индийских, наоборот, горбата. Лоб у него высокий и выпуклый, тогда как у африканского слона лоб плоский и срезанный назад. Уши треугольные и втрое меньше, чем у африканского. Хобот более гладкий и имеет на конце только один гибкий отросток, а не два, как у африканского.

В Азии к слонам всегда относились с глубоким почтением. Ганеша - индуистский бог мудрости - изображался в виде человека с головой слона. По всей Индии на праздники водили слонов в пышно расшитых драгоценными камнями попонах. Головы слонов расписывали разноцветными узорами. Одному таиландскому монарху в качестве символа власти был преподнесен очень редкий белый слон.

Слоны издавна участвовали в военных походах. Правда, главным образом для устрашения. И в четвёртом веке до нашей эры Александр Македонский наголову разбил войска индийского царя, несмотря на его боевых слонов. Ещё совсем недавно, в 1862 году король Сиама (теперь Таиланд) предложил президенту Аврааму Линкольну своих лучших боевых слонов, чтобы армии северян. Линкольн вежливо отказался, ведь даже до появления огнестрельного оружия слоны в сражениях были очень ненадёжны. Они нервничали, легко пугались незнакомых звуков и нарушали строй.