Метонимия в поэме Мёртвые души​

Зображення природи в оповіданні «Жага до життя» тісно пов'язане з психологічним станом головного героя.

Початок оповіді. Сонце сідає,\ дотліває, ховається. Перед очима героя простяглася пустеля. Підкреслюється самотність героя.

Перший день. «Сонце зійшло на північному сході — принай­мні там розвидніло, бо сонце ховалося за товщею сизих хмар». «Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця». Закрите хмарами сонце, сіре небо підкреслюють тяжкі сумніви, що виникають у душі героя.

День другий. «Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні». «Сонце підсушило кущики моху...». «Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів... повітря сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий сніг. Попервах він танув, ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад густішав, і зре­штою сніг укрив .землю суцільним завоєм...». Як бачимо, усе на­вколо сіре, холодне, герой теж замерзає, почувається самотнім, з'являється безнадія.

Третій день. Описи природи відсутні. Герой самотній, байду­жий, він зрозумів, що має надіятися лише на себе, бореться за життя.

Четвертий день. «Знову туман». Увечері «він прийшов до тями, лежачи горілиць на кам'яному виступі. Гріло яскраве сонце». Поява сонця символізує надію на порятунок, яка з'явилася у героя — він побачив корабель.

П'ятий день. «Зійшло яскраве сонце... Погода стояла чудова...». Природа ніби вітає порятунок героя.