Поясніть чому люди знищили картину в оповіданні р. д. бредбері "усмішка" ​

ответ:

объяснение:

хочуть)

ответ:

усмішка” бредбері аналіз твір р. д. бредбері – застереження від можливого лиха, адже, на думку автора, люди є творцями свого майбутнього. автор. рей дуглас бредбері (1920–2012) рік написання – 1952 жанр. фантастика, антиутопія, оповідання тема. твір про те, як у далекому майбутньому люди знищили «джоконду» леонардо да вінчі, а маленький хлопчик том врятував шматочок полотна з усмішкою джоконди; про майбутнє людства, занепад цивілізації, загибель краси, ідеалів. ідея. бредбері утверджує, що краса, увічнена в шедеврах світового мистецтва, знайде свою стежку до людських сердець. духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини. герої: картина л. да вінчі «джоконда», хлопчик том, грігсбі, один з черги, натовп, поліція місце та час дії. зруйноване місто, «святковий» день 2061 року сюжет. усмішка джоконди стала «героєм» оповідання рея бредбері. восени 2061 вцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято – досить дивним, на наш погляд, способом: ламають і трощать все, що дивом збереглося після катастрофи. свідком цих «святкових» подій став хлопчик том. том стає у чергу – влада дозволила кожному бажаючому плюнути на … картину леонардо да вінчі «джоконда». натовп не тільки плює, але й рве картину на шматки, утоптує в бруд, ламає раму. жахливе і страшне видовище. письменник залишає надію – в руки тома потрапляє шматочок полотна з посмішкою джоконди.   конфлікт. у творі декілька конфліктів: між томом і натовпом, між людиною і суспільством, між красою і вандалізмом. людство майбутнього в оповіданні р.д. бредбері «усмішка»: зруйновані міста; дороги, понівечені від бомбардування; радіоактивні поля; одяг із грубої мішковини; «свята» ненависті та руйнації; ненавидять минуле; відмова від цивілізації; надія на відродження «нової» цивілізації («з’явиться людина з душею…, в якої душа горнеться до гарного…»). духовний шлях тома том – сільський хлопчик, єдина дитина в черзі бажає прийняти участь у святі руйнації та ненависті замислюється: навіщо плювати, знищувати все прекрасне, вбивати, руйнувати все навколо цікавиться, чи повернеться цивілізація зачарований красою витвору мистецтва розуміє силу краси та любові не може плювати й нищити картину не бажає бути одним із черги відриває шматок картини разом з натовпом зберігає усмішку «джоконди» як символ вічності мистецтва, духовної краси, морального зростання людини обирає новий шлях «назустріч ранку» — назустріч новій цивілізації «людина з душею» став справжньою людиною під впливом мистецтва символічні образи картина л. да вінчі «мона ліза» – символ краси, мистецтва і відродження духовності усмішка джоконди – символ краси, добра, загадкової та життєдайної сили мистецтва хлопчик — символ майбутнього, нового покоління ранок – символ надії на краще рей бредбері, як і леонардо да вінчі, мріяв про духовно просвітлене людство, про велич людини, її моральне відродження, про перемогу добра над злом, краси над ненавистю. проте реальна дійсність вимагала від нього показати жахливий стан людства і його темне майбутнє. зазираючи на кілька століть уперед, бредбері дає трагічні відповіді на запитання, що висунув у своєму мистецтві леонардо да вінчі: людина й людство прямують хибним шляхом, вони втрачають все світле, піднесене, прекрасне. однак, як і його великий попередник, бредбері вірить у духовне відродження людини. якщо в серці хоча б однієї людини перемагає добро: світ ще не загинув, людство ще може врятуватися.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

объяснение:

Жилин и Костылин – герои рассказа Л.Н. Толстого «Кавказский пленник». Они познакомились в дороге, оба пытались от татар и оказались у них в плену. Но вели себя в сложных ситуациях совсем по-разному. Жилин каждую минуту думал, как . Он понравился татарскому атаману тем, что отвечал ему смело, ничего не боялся и стоял на своем даже под угрозой смерти. Он не надеялся ни на чью и не хотел просить денег для выкупа у своей бедной матери. Совсем не так повел себя Костылин. Он сразу согласился писать письмо о выкупе, не пытался уменьшить сумму, и татары прозвали его «смирный». Жилин все время что-то высматривал и придумывал, а Костылин «по целым дням сидит в сарае и считает дни, когда письмо придет, или спит». Он не пытался , сразу смирился со своей участью. Жилин был «на всякое рукоделье мастер»: он все время мастерил поделки, чинил сломанные вещи, и татары за мастерство стали уважать его еще больше. Костылин, скорее всего, ничего делать не умел. Жилин придумал план побега. По ночам он копал яму под сараем, чтобы выбраться. Он позвал Костылина с собой, потому что не мог бросить товарища. Но неуклюжий Костылин всю дорогу стонал: у него болели ноги, он не мог идти и спотыкался. Из-за этого они не успели далеко убежать, и их снова поймали.   Именно Жилину удалось все же сбежать, а Костылин так и остался сидеть в яме, пока за него не получили выкуп, и его потом «еле живого привезли».

Главным героем исторической повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» является юный дворянин, русский офицер Пётр Гринёв. Это один из наиболее ярких образов в русской литературе, который развивается на протяжении всего повествования. За короткий промежуток времени Гринёв превращается из беззаботного мальчика в отважного, сильного духом воина брать ответственность за свои поступки и жизнь других людей. Характеристика Гринёва, его отношение к любви, долгу позволяет лучше понять авторский замысел: именно честь является главной нравственной ценностью, и воспитывается она с ранней юности.

Подробнее: https://obrazovaka.ru/sochinenie/kapitanskaya-dochka/harakteristika-grineva.html