Какие изобразительные средства использует автор? выпишите примеры

ответ:

эпитет, метафора, сравнение, олицетворение

ответ:

хата — житловий простір людини, місце родинних обрядів, сим- вол добробуту. цей ій простір у слов'янських народів умовно поділяється по діагоналі на дві частини: лівий бік (куток із піччю) — жіноча половина помешкання, а правий (куток із покуттю) — чоловіча. покуть повернутий найчастіше на схід1.

ми вже говорили про найдавніші хати та будинки прапредків ук­раїнців за доби трипілля. найархаїчнішим елементом у сучасних сільських хатах досі залишається лежанка. піч також зберігає давнє свя­щенне значення для господаря. тому її найчастіше розмальовували чудо­вими візерунками. вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей роз­пис, забуває про своє лихе діло. житло людей, родинне вогнище (піч) завжди були священними — це цілий безмежний всесвіт, де живуть бать­ки й діди, народжуються діти й онуки. у прадавні віки, коли не було церк­ви, сім'я молилася біля родинного вівтаря, яким була піч. у ній палало ба­гаття, їй приносилися жертви: зерно з нового врожаю, перший кусень тіста перед випіканням хліба, ритуальні напої тощо. за давніми віруваннями, за піччю живе домовик — добрий дух сім'ї. якщо до нього ставляться добре, він є всій родині, приносить щастя, а якщо ображають — шкодить.

коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали зі старої печі жарину і вносили її у нову хату, шоб запалити родинне вогнище в цій оселі.коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали зі старої печі жарину і вносили її у нову хату, шоб запалити родинне вогнище в цій оселі.

кликали також свого домовика на нове помешкання. магічне зна­чення має і сміття, яке несли до нової хати «на щастя». вважалося, як­що викидати сміття після заходу сонця, хату обсядуть злидні. тому йо­го краще спалювати або виносити вдень. коли в печі випікається хліб, у хаті не можна підмітати, бо це неповага до хліба; коли печуть хліб, на печі не можна лежати, щоб не турбувати її в цей час, який вважається священним. до печі дотуляють ніжками новонароджену дитину — та­кий обряд прилучення до хати і роду. на піч молода в хаті молодого ки­дала свій пояс, щоб долучитися до нового вогнища.

таким же магічним значенням наділяв наш народ і хатній сволок — символ міцності будови, сім'ї, здоров'я всіх мешканців цього житла. на

сволоці дуже часто робили орнаменти, які були своєрідними оберега­ми: написи, позначки, рівнобічні та косі хрести (крижі), різного типу сварґи, а також небесні знаки сонця і місяця, голуби, дерева та інші ще дохристиянські символи.

відповідь:

серед багатьох творів михайла стельмаха  окремо стоять дві повісті – «гуси-лебеді летять», «щедрий вечір». автобіографічні за своїм змістом, вони ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, є батькам по господарству. але життя його не можна назвати сірим і буденним. у світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. михайлик – непосидючий, беш-кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. є в михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима – жага до читання. михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. але той потяг до знань не залишився марним: михайлик іззадоволенням і успіхом учиться в школі. вражає розповідь його про батькову кирею. в ній носив його батько до школи взимку, коли михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку».  із вдячністю згадує михайло панасович про всю свою сім’ю. не-освічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». з особливою теплотою говорить стельмах і про свої діда й бабу. «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини».  а «з незвичайної делікатності дідуся  дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди. бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? » справжню науку проходить михайлик, спостерігаючи життя дорослого світу. він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. вчинки юхрима бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «прямо над нашою хатою пролітають лебеді» – так починається перша повість. цим образом вона і завершується. гуси-лебеді – своєрідний символ михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. недарма ж бо «гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям! »

пояснення: