Цитатная характеристика лабановича в произведении якуба коласа на ростанях

Проблема поет і суспільство є однією з найгостріших для людей із творчим потенціалом і загостреним світовідчуттям — для митців слова. Як почуватиметься талановита високоінтелектуальна людина, наприклад, у товаристві обмежених міщан? Чи .оцінять вони духовні й творчі надбання такої людини? Чого варті всі прекрасні душевні поривання, усі вияви натхнення для брутальної нечулої юрби? Ці питання ставить видатний французький поет XIX століття Шарль Бодлер у своїй поезії "Альбатрос".

Як представник символізму в літературі, Шарль Бодлер віддавав перевагу асоціативному мисленню. Важливим для нього був символ як уособлення певного явища, філософського поняття. Вірш "Альбатрос" — яскравий тому доказ.

Автор говорить про гордих морських птахів, альбатросів, які вільно ширяють над водними глибинами. їхні білосніжні крила, плавний політ не можуть не викликати захоплення. Та ось альбатроса для розваги ловлять матроси й кладуть його на палубу. Що бачимо далі? Величезні крила, які так добре тримали в повітрі, не дають злетіти з палуби й тільки безпомічно волочаться за тілом, ноги ледве ступають — і птах виглядає смішно й незграбно.

Объяснение:

Если нужен любой отрывок про любое небо, держи. война и мир " лев николаевич толстой"небо аустерлица что это? я ! у меня ноги подкашиваются». — подумал он и упал на спину. он раскрыл глаза, надеясь увидать, чем кончилась борьба французов с артиллеристами, и желая знать, убит или нет рыжий артиллерист, взяты или спасены пушки. но он ничего не видал. над ним не было ничего уже, кроме неба, — высокого неба, не ясного, но все-таки неизмеримо высокого, с тихо ползущими по нем серыми облаками. «как тихо, спокойно и торжественно, совсем не так, как я бежал, — подумал князь андрей, — не так, как мы бежали, кричали и дрались; совсем не так, как с озлобленными и испуганными лицами тащили друг у друга банник француз и артиллерист, — совсем не так ползут облака по этому высокому бесконечному небу. как же я не видал прежде этого высокого неба? и как я счастлив, что узнал его наконец. да! все пустое, все обман, кроме этого бесконечного неба. ничего, ничего нет, кроме его. но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины, успокоения. и слава богу. «