Отгадай слово из стихотворения. в него можно зарыться, его можно нарисовать даже если никогда не видел, он любит соленого парня , его волны похожи на косые скулы

это же океан)я все перерыла, но нашла ответ  

Кожна людина прагне внутрішньої гармонії. але навряд чи така гармонія досяжна. часто трапляються ситуації, коли всередині особи точаться суперечки. я розумом та серцем, між любов’ю до себе і альтруїзмом, між обов’язком перед батьківщиною й особистими інтересами. на жаль, не так часто люди виходять гідно з цієї ситуації. проблема вибору в найширшому розумінні — проблема насправді вічна і дивно, що навіть у найдавніших текстах народного епосу ця проблема такі освітлена. народні думи — окремий особливий жанр. це тексти, що виконувались речетативом під музичний акомпанемент. шкода, що тепер мистецтво виконання  не настільки поширено, як це було колись. і ми маємо змогу тільки читати тексти дум, а не слухати їх. я можу тільки уявляти, яке враження справляли протяжні рядки дум у живому виконання кобзаря, якщо таке сильне враженні вони справляють навіть у друкованому вигляді. дивно й не дивно водночас, що настільки давній і простий текст містить глибоку  загальнолюдську проблематику й суто народну історію — все це водночас насправді вражає. дума про марусю богуславку — це твір водночас і про історичні події,  складний вибір. текст думи не оповідає про це, але ми можемо припустити, що її вчинок маруся буде покарана турецьким ханом, коли все розкриється.    і ще одне. я кілька разів перечитав цю думу, перш ніж побав одну важливу, як на мене, деталь: «…у тій-то темниці пробувало сімсот козаків бідних невольників». сімсот. я так яскраво уявляв собі, як сумнівалася дівчина, вчинок небезпечний для неї самої, але ж те добро, яке вона зробить… тепер я  починаю сумніватися і сам: чи правий я, коли домислюю і вигадую собі внутрішні сумніви. навряд чи вони були, як тепер мені здасться. у нашому сучасному житті, на щастя, нам не знайомі такі проблеми, такі ситуації, вибір такого порядку. навіть у мирний час ми відчуваємо щось таке невимовне, що можна  назвати «голосом роду» або «голосом крові». імовірно, щось подібне лунало в душі марусі, коли вона визволяла невільників, називаючи їх «братами». сумніваєтесь ви? навряд. навряд чи в такій ситуації можна бути невпевненим у правильності своїх дій. проблема вибору? проблема обов’язку, морального, внутрішнього. безумовно, так. символічно, що описані події відбуваються на великдень. а ще, як не дивно вчинок марусі не виглядає «героїчним». не шокує, не дивує, як усе героїчне. а видається природнім, це знайоме, мабуть, кожному читачеві. напевно, це символізує той самий «голос крові». і маруся не повертається додому разом з визволеними, вона навіть просить батьків, щоб не викупляли її з неволі: бо вже я потурчилась, побусурмениласьдля роскоші турецької, для лакомства нещасного! і я бачу в цьому не душевну силу усвідомити це, адже усвідомити про себе шось подібне, мабуть, непросто, і не відсутність душевної сили повернутись, втекти, кудись. у цьому, як на мене, трагедія людини. дивно, що, говорячи про цю думу, найчастіше тільки підкреслюють сміливий, гідний поваги вчинок дівчини, не  звертають уваги на її особисту трагедію. відірваність від власної землі і нашу, якась приреченість жити в іншій вірі, на чужій землі… ми не можемо цього зрозуміти через нетиповість ситуації для сучасності. ми можемо хіба уявляти, що відчуває людина на місці марусі. але навіть уявляти такого не хочеться. і це -другий вибір. мабуть, складніший, ніж перший. шкода, що його  помічають, не звертають увагу на нього, не аналізують. насправді тексти народної творчості мені невичерпними. скільки не перечитував таку просту за формою народну пісню, ти ніколи не помітиш усіх деталей, ніколи не збагнеш усіх нюансів тогочасної дійсності, тогочасного світосприйняття, ніколи не відокремиш всі питання, які стоять між рядками. а тим більше — ніколи не зможеш дати собі відповіді на всі ті питання, які містяться поміж рядків народних текстів. тим цікавішою стає народна творчість. дуже шкода, коли ці бездонні з точки зору змісту і краси тексти недооцінюють!

Пугачев впервые появляется перед нами в главе ii романа в роли случайного дорожного спутника гринева. его хладнокровие и уменье ориентироваться в обстановке спасают гринева во время бурана. эта же глава знакомит нас с внешностью и народным языком пугачева. во второй части романа судьба снова сталкивает с ним гринева. пугачев умеет платить добром за услугу, оказанную ему когда-то: он избавляет гринева от смерти, отпускает его на свободу и спасти марью ивановну. пугачев держит себя с гриневым просто и великодушно, хотя гринев и не скрывает, что считает его самозванцем (гл. viii]. восстание пугачева для гринева - «бунт, бессмысленный и беспощадный». тем не менее симпатия к вождю восстания заставляет петра андреевича позже сожалеть о его казни. личность пугачева как вождя восстания раскрывается во второй части романа.в характере его много положительных черт: смелость, природная сметливость и ум, находчивость, настойчивость, справедливость, великодушие. эти стороны его характера делают его чрезвычайно популярным в угнетенной народной массе. он смело ведет за собой народ. за пугачевым идут и угнетенные народы поволжья и урала (башкиры, казаки), и крепостная крестьянская масса, и горнозаводские рабочие, и казачество. воззвания его, написанные простым и выразительным языком, производят на народ сильнейшее впечатление. правда, пугачев жесток и скор на расправу. так, он без раздумий отправляет на виселицу капитана миронова и ивана игнатьевича. но жестокость эта была естественно обусловлена законами той классовой борьбы, знамя которой он поднял. таков пугачев как вождь крестьянской массы. пугачев в романе - не изверг и не разбойник, как рисовали его многие современники пушкина, а великодушный, даже благородный человек. такое изображение пугачева в дни пушкина имело, несомненно, прогрессивный характер и способствовало более объективному взгляду на личность вождя народного восстания.