Нужно, ( как вы понимаете выражение: "всегда держись так, как будто никого нет лучше тебя и нет никого хуже, -это будет верно! " ?

чувство которое тебе кажется что тылучше всех 

мне так кажется

отметь это лучшим

Первым погиб Андрий, его застрелил собственный отец, за то, что он предал свою Родину, предал своего отца. Тарас не смог стерпеть такого, и был обязан расправиться с собственным сыном.

Вторым погиб Остап. В бою его схватили поляки, взяли в плен и казнили в Польше. Палач ломал руки казаку, но только лишь хруст его костей стоял на площади, он не произнес ни звука. Тарас видел мучительную казнь своего сына, он как мог поддерживал его, и в момент когда Остап крикнул: "Батьку!", Тарас ответил ему. Мучительной смертью пал казак.

Таки встав? — здивувалася і високо, — ялиночкою підняла брови (вона і в дорозі піднімала їх так, коли дивувалася). — Ну й меткий! У вас там на шахтах що — всі такі? І в дворі він уже, бачу, хазяйнував. Хіба ж можна отакому хворому — і за роботу? Тобі ще лежати та лежати.” “Тітка Марина поставила глек з молоком на лаву і подивилася на Климка спершу злякано, потім обличчя їй жалібно скривилося, очі набралися слізьми. — А може б, ти, синочку, в мене зостався, га? — спитала вона невпевнено. — Назовсім. До кого ж тобі туди йти? Це я ще дорогою подумала, та зразу не сказала: бачу ж — хворе хлопченя… А вчителька з дитинкою якось переб’ється, серед людей же… Я тебе вдягла б як слід і взула, їсти в мене, хвалити бога, є що — німці до нас тільки .вряди-годи заскакують, то ще й не обібрали, глуша в нас тут. А прийде дядько Петро, чоловік мій, з війни — хай там його, козака, смерть обминає — жити мемо втрьох, будеш нам за рідного сина… В школу тебе оддамо… Га? — В очах у неї світилася надія і ще щось таке ласкаве, чого Климко не міг збагнути. Йому тільки дуже шкода стало тітки, і він сказав: — Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане в нас голоду, так і прийду або приїду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…” “Тітка Марина подала клунок, заплакала тихо, поцілувала Климка, зросивши слізьми йому щоки, і зашепотіла гаряче: — Прощай, синочку… Так хотілося мені тебе зостави ти в себе, такий ти мені любий став, як ішли тоді з города, як хворів, — серця б тобі увірвала… Приїжджай… Пішки не йди — далеко… А приїжджай… — Я не забуду вас, тьотю Марино, — надломленим голосом сказав Климко. — Я вам… я приїду… Чесне слово! — Паровоз тоненько свиснув. Тітка ще раз

Объяснение:

Визнач з цитат)