Что нового узнал санька из рассказа век живи век люби

1 скитание главного героя

  а до встречи с маленьким принцем

  б встреча с маленьким принцем

2 рассказы маленького принца

  а рассказ о себе

  б путешествия по планетам

    подпункты б 1)на первой планете(мага)

                                                  2) на второй планете (бюрократа

                                                3) на третьей планете

                                                  4) на четвертой планете и т. д.

3 финальная часть. концовка

Саню обижает отношение к нему, как к маленькому. обстоятельства складываются таким образом, что мальчик, приехавший в августе на байкал, остался совершенно один (бабушка уехала к заболевшей дочери) и «получил удивительную способность оглянуться на этот мир».

  чіпка був розумним дитям, але якимось невеселим, вовчкуватим, тихим. не раз у тексті акцентується увага на його погляді — то палкий, то «бистрий, як блискавка», а то й хижий. чіпка для дітей був «виродок». і запам’ятав він це на все життя. ховаючись від глузування в обіймах і казках баби оришки, хлоп’я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все «через людей… все то винні люди! » зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), чіпка рівняв «казку до життя, а життя до казки». а то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. малий чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, «і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала — і сторонився він людей далі та далі…»одна з найголовніших рис, яка притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, — це абсолютне невміння прощати. ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, «недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку…» чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. і хоч зрозуміло, що у свій час «бозя» став безоким виключно через дитячу дурість, але та божа сліпота відносно чіпчи-ної долі стала роковою.головний герой не боїться нікого й нічого. але найстрашніше те, що в голові чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: «винуваті люди». безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим. надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. а один із тих убивць чіпка. дізнавшись цю жахливу новину галя скрикує: «так оце та правда? ! оце ! » виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! адже це звучить дико. не витримує цього дружина чіпки, не дочекається й із сибіру свого сина мотря.

Жили были старик со старухой. был у них сын васютка. добрый был сын. умерла однажды у них саруха. горевал старик. вскоре женился на другой. у другой старухи было два сына. васютку старуха заставляла работать. а сыновья мачехины лежали на печи и ели калачи.стали взрослыми братья. дала им мачеха три хлеба и отправились братья по свету бродить. изгрызли они третий хлеб и нашли глубокую яму.в яме той счастье жило. сказало оно я выполню любое желание. первый попросил семью, второй денег побольше. васютка же сказал а чего ты хочешь счастье? вытащи меня молвило счастье. вытащил васютка счастье и пошел снова по свету бродить. видит он за ним по пятам счастье идет. проходит васютка у дома, все в доме счастливыми становятся. вот и сказке конец а кто слушал молодец.