Для компота купили 700 г сушеных фруктов: яблок, слив , абрикосов. Яблоки составляют 2/5 всех фруктов, а сливы-1/4 остатка. Сколько граммов абрикосов купили для компота

315гр

Пошаговое объяснение:

700:5*2=280 гр яблок

(700-280):4*1=105 гр слив

700-280-105=315 гр абрикосов

700:5*2=280(яблоки)

700-280=420-(осталось фруктов)

420:4*1=105-(сливы)

700-(280+105)=315-(абрикосы)

Нур-Султа́н (каз. Нұр-Сұлтан[4], латиница — каз. Nur-Sultan; досл. рус. «Светлый правитель»[5]; ранее Акмо́линск, Целиногра́д, Акмола́, Астана́) — столица Республики Казахстан[6] с 10 декабря 1997 года. Город расположен на севере страны, на берегах реки Ишим, административно разделён на 4 района.

Акмолинск получил статус города 26 сентября 1862 года. Городом-миллионером Астана стала в июне 2017 года, когда население составило 1 002 874 жителя[7]. На начало 2020 года население Нур-Султана составляло 1 136 156 человек[2], что является вторым показателем в Казахстане после Алма-Аты.

Пошаговое объяснение:

Вілфред Айвенго — відважний, безстрашний воїн. У перших розділах роману, коли сам герой іще не з’являється перед читачем, ми чуємо розмову в замку Седрика Сакса про звитяжні подвиги Айвенго, про його лицарську доблесть. Потім ми захоплено гаємо за відвагою, бойовою вправністю й навіть чемністю та галантністю Лицаря, Позбавленого Спадщини, на турнірі. Він не скористався випадковою перевагою під час однією з сутичок, намагаючись перемагати лише гідно. Нарешті, одночасно з батьком і коханою Айвенго, ми дізнаємося ім’я переможця турніру. І ми цілком згодні з Ровеною, яка, нагороджуючи Айвенго за зви­тягу, мовила: «Ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!»Він уміє бути вдячним і ризикує життям заради іновірки Ребеки, яка вилікувала його після турніру. Здається, шляхетне походження Айвенго начебто дозво­ляло йому бути зверхнім і пихатим. Але здатність до співчуття, яку ми помітили іще на початку роману, здатність бути вдячним примушує його, ще слабкого, мчати на двобій за життя єврейки.Остання сторінка роману перегорнута. Але я наче й досі в полоні далеких часів поряд з незвичайними, мужніми, героїчними людьми. Образи роману настільки яскраві й живі, події твору захоплюючі, що неможливо читати його без хвилювання, неможливо ставитись до героїв байдуже. А славетний лицар Айвенго, гадаю, назавжди залишиться одним з моїх улюблених літературних героїв. Він вчить нас благородства, мужності й справжнього лицарства.