Есе мій настрій під час дощу​

Здавалося б, що гарного можна сказати про дощовий день? У мене небагато однодумців, тому що більшість любить яскраві, сонячні дні. А я люблю дощ завжди, у будь-який час року, ну хіба що взимку він мені не до вподоби. Але навесні, влітку й восени в мене навіть настрій піднімається, коли йде дощ. Тепло або холодно — мені все рівно. У теплу дощову погоду я люблю просто бродити вулицями, натягнувши на себе прозорий плащ або всього-на-всього під парасолькою. Якщо ж холодно і йде дощ, я вдягаюся і взуваюся тепліше, у що-небудь непромокальне, й із задоволенням виходжу гуляти. Правда, більше мені подобається бродити вдвох: з мамою, татом або з подругою і розмовляти про щось фантастичне, не про уроки й школу, не про те, з ким не поладили або що треба купити, а про який-небудь світ із прочитаних книг, де живуть не казкові, але незвичайні герої, де ростуть величезні, але обов'язково доглянуті ліси, і в них бродять не хижі звірі, а добрі мавпи й антилопи, зайці, лисички і ведмежата, ручні вовки, літають великі розумні птахи. Добре буває, коли дощ закінчується веселкою, начебто урочистий вогонь запалюється на небі. Люблю ще в дощову погоду сісти зручніше в кріслі й читати цікаву книгу, слухаючи шелест дощу. Тільки грозу не люблю й вітер — мені подобається дощова погода тиха, спокійна, доброзичлива.