Напишите устройство крестово купольного храма

В Древнерусском государстве получила распростране­ние крестово-купольная композиция в строительстве ка­менных храмов. Над храмовым зданием сооружали главный купол, с которым могло соседствовать от че­тырёх до двенадцати меньших куполов. Эту централь­ную «главу» поддерживал барабан со световыми ок­нами, опиравшийся на четыре главных столба, находящихся внутри храма. Таким образом, прямо­угольное в плане здание церкви как бы расчленялось крестом, перекрестье которого приходилось точно на центр храма — подкупольное пространство между че­тырьмя главными столбами.

Главные и прочие столбы делили храм на нефы — галереи, идущие от входа к алтарю, межрядовые про­странства. Нефов, как правило, было три или пять. С восточной стороны в храме располагался алтарь, где происходила наиболее важная часть христианского богослужения. В области алтаря церковная стена выдавалась полукруглыми выступами — апсидами. Полукруглые покрытия церковных сводов называ­лись закомарами. Вход в церковь был в западной части храма. Над ним древнерусские зодчие строили хоры — верхнюю открытую галерею, балкон, где пребывали во время богослужения именитые люди: князь, его семья и приближённые.

Фидий был известен благодаря своим скульптурным работам. Самые знаменитые работы Фидия — статуя Зевса в Олимпии ( одно из семи чудес Древнего Мира) и Афина Парфенос

Фидий прославился тем, что он был руководителем перестроек и укрепления Акрополя. 447 года до н.э. начались строительные работы на Акрополе. Подъем древнегреческой культуры в полной мере отразилось в новом архитектурно-кульптурному ансамбли. Фидий работал вместе с учениками рабами и строителями 16 лет над созданием нового Акрополя. Новый ансамбль вызвал удивление и восхищение.

Фидия считают главным вдохновителем классического греческого скульптурного дизайна. Сегодня большинство критиков и историков считают его одним из величайших древнегреческих скульпторов.

З другої половини XV ст. Іспанія вже була єдиним державою; на початку XVI ст. це абсолютистское держава досягла найвищого політичного і економічного могутності в Європі. Триваюче завоювання Нового Світу, відкриття нових торгових шляхів перетворили Іспанію в найсильнішу морську державу, що володіє гігантськими колоніями. Колосальні багатства були сконцентровані в руках земельної аристократії, двору і церкви, могутньої в Іспанії, як ні в жодному іншому європейському державі. Однак реакційна внутрішня і зовнішня політика іспанських королів, руйнівні війни, постійні релігійні переслідування, слабкість буржуазії привели Іспанію до втрати своєї могутності вже до кінця XVI ст.

Розквіт іспанської культури: літератури і театру (освячених іменами Сервантеса і Лопе де Вега), а потім живопису - не збігся з періодом найвищого економічного і політичного могутності Іспанії та настав дещо пізніше. «Золотим віком» іспанського живопису XVII є століття, а точніше - 80-ті роки XVI - 80-ті роки XVII століття.

Для іспанського мистецтва було характерно переважання традицій не класичних, а середньовічних, готичних. Роль мавританського мистецтва у зв'язку з багатовіковим пануванням арабів в Іспанії безсумнівна для всього іспанського мистецтва, зумів надзвичайно цікаво переробити мавританські риси, сплавивши їх з споконвічно національними.

У іспанських художників було два основних замовника: перший -це двір, багаті іспанські гранди, аристократія, і другий - церква. Роль католицької церкви у складанні іспанської школи живопису була дуже велика. Під її впливом формувалися смаки замовників. Але суворість долі іспанського народу, своєрідність його життєвих шляхів виробили специфічну світогляд іспанців. Релігійні ідеї, якими, по суті, все освячене мистецтво Іспанії, сприймаються дуже конкретно в образах реальної насправді, чуттєвий світ дивовижно поєднується з релігійним ідеалізмом, а в містичний сюжет вривається народна, національна стихія. В іспанському мистецтві ідеал національного героя виражений насамперед в образах святих.