Фараон играл в жизни египтян особую роль. Это слово нельзя перевести как царь, король или император. Фараон был верховным правителем м одновременно верховным жрецом. Фараон был богом на земле и богом после смерти. К нему относились как к богу. Его имя не произносилось всуе. Сам термин "фараон" появился из словосочетания двух египетских слов пер - аа, что означало дом великий. Так говорили о фараоне иносказательно, чтобы не называть его по имени.
По верованиям египтян первым фараоном был сам бог Ра. За ним правили другие боги. Позже на престоле появляется сын Осириса и Исиды, бог Хор. Хор считался прообразом всех египетских фараонов, а сами фараоны его земным воплошением. Каждый реальный фараон считался потомком и Ра и Хора. Полное имя фараона состояло из пяти частей, так называемая титулатура. Первой частью титулатуры было имя фараона как воплошение бога Хора. Второй частью было имя фараона как воплошения двух владычиц - богини Верхнего Египта Нехбет (изображалась в образе коршуна) и богини Нижнего Египта Уаджет (в образе кобры). Иногда здесь добавлялось "устойчивое явление Ра". Третьей частью имени было имя фараона как "золотого Хора. В четвертую часть входило личное имя царя Верхнего и Нижнего Египта. К примеру личное имя фараона Тутмоса 3 было Мен - Хепер - Ра. И наконец пятой частью титулатуры было то, что можно примерно перевести как отчество. Оно предварялось словами "сын Ра", а затем следовало второе имя фараона, например Тутмос - Нефер - Хепер. Именно оно обычно и служило официальным именем фараона.
Также считалось, что фараоны появляются от брака царицы, жены фараона с каким - либо божеством. Родство в династии фараонов велось по материнской линии. Правили не только мужчины - фараоны. В истории известна царица Хатшепсут. В всех египетских храмах живого фараона воспевали как бога, молились за его здравие и благополучие. С молитвами к богам обращался и сам фараон. В представлении самих египтян фараон представлялся как богочеловек. Считалось, что между богами и фараонами существовал нерушимый договор. Согласно нему боги даровали фараону долголетие, личное благополучие и процветание государства, а фараон со своей стороны обеспечивал богам соблюдение культа, строительство храмов и тому подобное. Единственный из смертных он имел доступ к богам. Иногда фараон лично участвовал в начале земледельческих работ, что носило священный характер. Он бросал в Нил свиток с приказом начать разлив, он начинает подготовку почвы для посева, первым срезает первый сноп на празднике жатвы и возносит благодарственную жертву богине урожая Рененут. В Египте постоянно велась борьба за престол Верхнего и Нижнего Египта. Важную роль в ней играли жрецы. Иногда они основывали новую династию фараонов. Часто фараоны были марионетками в руках верховного жреца. Борьба шла почти без перерыва. При ослаблении государства сразу подымали голову сепаратистские настроения во различных областях Египта
Символізм дуже вплинув на вибір сюжетів та їх тлумачення в модерні. Для мистецтва модерну притаманна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами. Міф, що виявився засобом переосмислення реальності, вимагав від художника потрійної умовності: самого міфу, історичної епохи та живописної мови. Німецькі, французькі, бельгійські символісти часто зображували сфінкса — ідеального героя для художників модерну, героя, що поєднав в собі жінку, птаха та лева. Популярні були кентаври, що втілювали ідею чоловічої сили. Для модерну було важливо, щоб міфологічний герой відбивав природну сутність людини. На картині М. Врубеля "Царівна-Лебідь" жінка-птах, що зберегла чарівну жіночу красу та набула приваблюючої м'якості лебедя, постає в межах театральної сцени, ніби подвоюючи тим самим умовність, притаманну мистецтву модерну. Поряд з міфом, як його молодша сестра, розташувалася казка.
Полюбляли художники модерну також відтворювати та інтерпретувати мову чужих культур, пропускаючи всі явища крізь призму індивідуального "Я" (О. Бснуа, К. Сомов, Л. Бакст та ін.); інтерпретувати чужий задум в інших видах мистецтва, наприклад, в книжковій графіці, декораціях, театральних виставах. Частіше за все образи в модерні видобуваються не безпосередньо з життя, а а мистецтва і несуть па собі тягар історико-художпіх асоціацій. Звертаючись до першоджерел цілісно-постичного сприйняття світу в міфі, казці, минулому, майстри модерну шукали закони художнього перевтілення реальності.
Популярними темами та сюжетами модерну були ідея росту, вияву життєвих сил, поривання, безпосереднього, несвідомого почуття, прямий вираз стану душі, пробудження, становлення, розвитку, молодості, весни. Причому, виявляючи людську пристрасть, її бурхливість і взагалі будь-який стан, майстер модерну доводить її до межі можливого. "Бузок" Врубеля — це не натюрморт, не пейзаж. Для втілення стихії кольору важко підібрати назву жанру. У живопису ми знаходимо незліченпу кількість "Вихрів" (як "Вихор" Ф. Малявіна 1906 р.), "Танців", "Вакханалій". Найбільш популярною моделлю межі століть стала славетна танцюристка Л. Фуллер, що уславилася своїм серпантинним танцем. Ефект цього танцю міститься у вправній та спритній маніпуляції драпуванням, що своїми вигинами повторювало рухи тіла. Саме цей танець Л. Фуллер був породженням стилю модерн. В. Сєров у Росії писав Карсавіну, А. Павлову, Іду Рубінштейн; Ф. Малявін — "Танцюючих баб".
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Нравиться ли вам картины русских художников?Объясните ваш ответ. мой ответ да. я не могу обьяснить